Реформа “прописки” – як гра в джанго: висмикнути цеглинки так, аби не порушити всю структуру

A+ A-

Ви могли помітити, що в інформаційному просторі побільшало згадок про необхідність змін у системі реєстрації місця проживання, або, простіше кажучи, прописки. Громадський простір поспілкувався з командою Центру інформації про права людини, яка давно працює в цьому напрямку і наразі реалізовує у партнерстві з низкою аналітичних центрів проект ЄС “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні”.

 ПЕРЕДУМОВИ

Місцеві вибори 2015 року із гранично низькою явкою показали: є проблема для всіх українців, які не живуть за місцем реєстрації. “І про цю проблему треба не просто говорити, а потрібно дослідити – у чому вона полягає,  яких конкретно людей ця проблема зачіпає. Аргументувати, показавши людей, які потерпають від цієї проблеми, показати, скільки цих людей, які це люди. На мій погляд, було дуже важливо показати оці кейси життя – як це проявляється. В цій ідеї ми об’єднали експертні зусилля в Центрі інформації про права людини”, – розповідає Людмила Янкіна, керівниця проектів Центру інформації про права людини, керівник проекту ЄС.

В України було три шанси для того, щоб свободу пересування для кожного імплементувати неформально. Перший шанс ми отримали, коли було визнано неконституційність діяльності паспортних столів – це початок 90-х років, одразу після здобуття незалежності.

Другий шанс був тоді, коли отримали Закон “Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання” (2003 р.), у якому відбулася одна дуже важлива зміна – було усунено слово “прописка” як таке, і це був дійсно серйозний шанс для країни – встановити абсолютно інший порядок відносин між державою і людиною. Але, на жаль, відбулася лише формальна зміна: слово “прописка” замінили на “реєстрація місця проживання”.

Третій шанс був під час сумних подій 2014 року: незаконна анексія Криму, захоплення Луганської, Донецької областей. Тоді був прийнятий Закон “Про захист внутрішньо переміщених осіб”. Тут можна було уже дійсно міняти загальні правила – не лише в рамках взаємовідносин між внутрішньо переміщеними особами. За моделями відносин із ними можна побудувати модель відносин з усіма людьми, які перебувають в Україні, адже в нас великий відсоток внутрішньої міграції. Люди постійно мігрують.

ОБ’ЄДНАТИ ЗУСИЛЛЯ

Проводили фокус-групи, йшли до людей, говорили про їхні проблеми і вимірювали глибину, а не кількість. Нас підтримав Міжнародний фонд “Відродження”. Це був перший фонд, який допомагав фінансово задля початку цієї реформи. Ми провели дослідження, виокремили проблеми, зрозуміли, права людини яких категорій населення порушуються найбільше.

Презентували це дослідження двічі – у грудні 2016 року і в лютому 2017 року. Якщо його почитати, то можна побачити основні проблеми людей, роль і значення інституту реєстрації, місця проживання, уявні і реальні практики реалізації життєвих інтересів.

Ми запропонували організаціям, які досліджували цю проблематику, об’єднатись у коаліцію і тепер спільними зусиллями реалізуємо свій підхід до вирішення цієї проблеми.

Партнери Центру інформації про права людини в проекті: Центр політико-правових реформ, який відповідає за формування політико-правових документів; white,  green policy papers будуть відповідати за розробку законопроекту; аналітичний центр CEDOS – це основний аналітик проекту; Український незалежний центр політичних досліджень виконує роль з проведення соціологічного дослідження. Це  буде загальнонаціональне соціологічне дослідження. На основі нього буде писатися біла, зелена книга та буде формуватися закон.

ЗАКОН – В ІНТЕРЕСАХ ЛЮДЕЙ

Деякі органи влади намагалися нам довести, що ми не маємо рації, щось розуміємо не так, показували свої альтернативні звіти. Одна сторона намагається достукатися, а інша сторона відмовляється чути. Це складний адвокаційний процес, який доводилося приймати. Але це не означає, що ми маємо припинити з ними спілкуватися. Натомість ми маємо знайти той шлях, за якого ми домовимося.

Мета ініціативи – не створити якийсь закон нашвидкуруч, а завтра вийти і прийняти його. Адже тоді він  буде суб’єктивним і дуже далеким від людського життя. Буде не тим законом, який написаний в інтересах людей, для яких ми працюємо.

Залучали далі ще більшу кількість експертиз і заручалися підтримкою різних міністерств, відомств. Фактично всі попереджали: “Ви не зможете цього зробити, бо силові структури та МВС не дадуть вам цього зробити”.

Що ми зробили? У травні 2017 року ми  запропонували Міністерству внутрішніх справ подивитися на результати дослідження і спробувати зрозуміти, що ця реформа потрібна. Якщо вона втілиться в життя, то це буде лише перевагою для МВС. Але насправді (чи на щастя) нікого не довелося переконувати. Це була зустріч із людьми, які зрозуміли у перші 5 хвилин, у чому проблема.

У червні 2017 року Міністерство внутрішніх справ оголосило початок реформи, і ми запустили процес залучення всіх релевантних міністерств. Звичайно, це було не без бюрократії і не без перепон. Але в кінці року було видано наказ “Про створення міжвідомчої робочої групи” від МВС, із підписом міністра. У наказі говорилося, що до складу групи входять 45 представників (на той час, зараз уже більше) – представники міністерств, органів центральної влади та різних правозахисних міжнародних організацій.

Фактично разом із МВС, іншими правозахисними організаціями створено майданчик для вирішення проблеми та формування спільного рішення.

ПІДТРИМКА ЄС – ЯК ЗНАК ЯКОСТІ

Коли вперше зайшли у двері ЄС із такою реформою та проханням підтримати її, не мали жодного доказу того, що це потрібно робити зараз. А коли вже почали складати проект, логічно структурувати його з усіма можливими аргументами, чому це потрібно, зробивши вже дослідження та керуючись нашою наполегливістю, то цей результат був переконливим. Достатньо було аргументів, щоб показати, що ми дійсно мотивовані, у нас дійсно команда сильних людей, які не перший рік цим займаються, маємо велику мету і ми прагнемо її впровадити.

Наразі згадка про ЄС – важливий аргумент у діалозі з владою, а також це питання якості залучення, відповідальності.

Проект структурований: є аналітична частина, яка спрямована на проведення загальнонаціонального дослідження та аналіз національного законодавства; оцінка незареєстрованого населення непрямими методами, підготовка методології дослідження. Кожен із етапів ретельно нами опрацьовується. Наступним етапом є розробка політикоформуючих документів. Далі є величезний адвокаційний блок, який є наскрізним і має реалізовуватися протягом двох років. Спланована велика комунікаційна кампанія. Варто інформувати людей про те, що відбувається, маємо дати людям розуміння, чому ці зміни потрібні, що це буде означати для кожного з них.

ЕКСПЕРТНИЙ ПОГЛЯД

Надія Добрянська, правова аналітикиня

 Я займаюся координацією аналітичного компонента проекту. Завдання юриста не  в тому, щоб прочитати закон і сказати: “Тут треба виправити кому, поставити слово”. Це аналіз цілої сфери державної політики, пошук проблем, які лежать не просто в законі, а в реальному житті, і пошук якихось рішень.

Що ми робимо? Ми спочатку розбираємося, як взагалі живе суспільство, як функціонує ця державна політика в тій сфері, яка нас цікавить. Саме для цього нам потрібні соціальні дослідження, збір даних. Чому ми вийшли на те, що нам потрібно знати, скільки людей насправді мешкає не за місцем реєстрації? Тому що насправді зараз цих даних ні в кого немає, але для того, щоб оцінити, з чим взагалі ми маємо справу, нам ці дані потрібні. Для цього в проекті було закладено якісне соціологічне дослідження, щоб поспілкуватися з людьми і зібрати ті дані. Нам потрібно було говорити, і ми продовжуємо це робити, з людьми, які належать до вразливих категорій. Ми спілкуємося і з чиновниками, щоб побачити з їхньої перспективи цю сферу. Ми користуємося величезною експертизою учасників проекту для того, щоб скласти повну картинку. На основі даних про місце реєстрації в Україні здійснюється бюджетування по кількості населення в областях, в містах.

Олена Луньова, менеджерка з адвокаційних питань

 Моєю місією в проекті є адвокатування ідей реформи реєстрації місця проживання, системи реєстрації місця проживання. А до того, як буде готове наше дослідження і документи, що будуть стосуватися реалізації саме цих політик, це зустрічі, підготовка ґрунту, скажімо, для того, щоб ця реформа могла відбутися. Дуже важливо, щоб текст закону не був просто взятий десь, а був наш, написаний і підготовлений для наших реалій, бо наші реалії відрізняються від реалій в інших державах. А по-друге, дуже важливо, щоб до цього тексту, до цих ідей були готові стейкхолдери – ті люди, які потім будуть впроваджувати ідеї у тексті реформи. Бо це буде нормативно-правовий документ у формі закону, а це означає, що як мінімум Верховна Рада, а як максимум ще й уряд, повинні бути готові до реформи і розуміти, чому ми маємо її проводити. Ми маємо візію, тож зараз це наша велика робота – зустрічатися з різними стейкхолдерами і пояснювати, що буде відбуватися.

Узгодження із іншими реформами. Це постійно треба мати на увазі – адже йдуть і реформа децентралізації, і паспортна реформа, і реформа охорони здоров’я. Знаєте, це як гра джанго, коли ти повинен висмикувати одну цеглинку – це реєстрація місця проживання, яке прив’язане до права власності, права користування майном, і так далі… Зараз ми намагаємося забрати цю цеглинку. І щоб усе не впало, ми повинні спочатку зрозуміти, як це зробити вміло і без наслідків.

Громадський простір