Сергій Кочмарський

Світ ловив мене і спіймав: я – класична “жертва” правозахисних тренінгів, і це саме той випадок, коли жертвою бути приємно. Бо займатися правами людини – це як щоденна доза міні-майданів: бачиш несправедливість – виправ це і здобудь перемогу, благо, для цього у тебе є однодумці-поплічники.

Фіцджеральд якось сказав, що єдине, про що слід писати художню літературу – це про конфлікт у людському серці. Права людини – це ж, насправді, теж про найважливіше: про свободу. Бути вільним самому і робити вільним світ, звільняти його від несправедливостей і стереотипів – найцікавіше заняття, шалена авантюра, яка й не снилася героям пригодницьких романів.

Я працював бариста, займався наукою, був журналістом у харківських виданнях, але права людини – поки що найцікавіше, що зі мною трапилось.

Якщо ви теж надумаєте стати правозахисником – приходьте, я зроблю вам запашної кави і все-все розкажу. А ще буду готовий поспілкуватись про мистецтво і культурологію, випити червоного сухого і послухати джаз, пройтися разом маршрутами Джойса і вилізти на дах будинку, щоб усміхнутися місту – адже саме ми робитимемо життя в ньому трохи кращим. І воно усміхнеться у відповідь.