Мирні перемовини наразі не приведуть до сталого миру – громадянський сектор
Українські фахівці з розбудови миру під час дискусії в Медіацентрі Україна-Укріформ представили спільну заяву “Заклик України до миру і поінформованої солідарності”, яку ініціювала Спільнота медіаторів і фасилітаторів діалогу України спільно з Українською феміністичною мережею за свободу і демократію. Документ підписали понад 100 організацій громадянського суспільства.
На сьогодні Росія використовує тригери, історичні та соціальні травми інших народів, запаковуючи їх у наративи псевдомиру, щоб виправдати власні імперські амбіції та обмежити військову підтримку Україні.
Нині відбувається повернення до інструментів, які Росія застосовувала на початку повномасштабного вторгнення задля послаблення позиції України на міжнародній арені. Наприклад, пропозиція мирних перемовин, яка відповідає російському наративу на теперішній момент, передбачає завершення війни із залишенням за Росією окупованих нею українських територій.
“Якщо ми говоримо про динаміку, яка спостерігалася протягом останніх 15–20 років, вона свідчить про те, що подібні тактичні заклики до перемовин використовуються як паузи для підготовки масштабнішої агресії або агресії іншого типу”, – зазначає Максим Єлігулашвілі, член правління Інституту миру і порозуміння, що входить до Коаліції “Україна. П’ята ранку”.
Він зазначає, що протягом останніх місяців у світі організовують низку заходів, серед яких “Міжнародний саміт за мир в Україні”, проведення якого заплановано на 10–11 червня у Відні. Завдяки синхронній позиції фахівців у сфері розбудови миру, активісток феміністичного руху, медіаторів, фасилітаторів діалогу, фахівців з ментального здоров’я, правозахисників та науковців вдалося бодай почати доносити думку про те, який “мир” пропонують Україні на цьому заході – “припинити постачання зброї Україні й негайно сісти за стіл перемовин”.
“Фактично Росії знадобився рік, щоб повернутися на глобальні майданчики з цією ідеєю. Нас чекає новий виток викликів, пов’язаних із пропагандою і дезінформацією, яка посилюється. Остання трагедія, підрив Каховської ГЕС, свідчить про те, що меседж “не все так однозначно” спрацьовує, і він може посилити розмови про перемовини вже на умовах країни-агресора. Тут важливо мати консолідовану позицію, щоб не допускати саме такий вимір і трактування перемовин”, – додає Максим Єлігулашвілі.
Максим ЄлігулашвіліІрина Ейгельсон, кандидатка психологічних наук, старша дослідниця Центру дослідження медіації і діалогу Національного університету “Києво-Могилянська академія”, переконана, що припинення вогню разом із зупиненням воєнної підтримки призведе до масштабнішої ескалації в регіоні.
“Ми бачимо, що на окупованих Росією територіях, чи то протягом дев’яти років, чи з 2022 року, мир не настає. Там натомість є жахливі історії з порушенням прав людини, скоєнням найтяжчих воєнних злочинів. У ситуації з підривом Каховської ГЕС окупанти не надають жодної допомоги людям, яких затоплює. Ми бачимо, що припинення вогню на тих лініях, які є зараз, не принесе жодного сталого миру. І наш заклик якраз про це і про те, що припинення підтримки України, зокрема, зброєю – це здавання інтересів України”, – каже Ірина Ейгельсон.
Паралельно із закликом продовжувати підтримку надання зброї Україна робить безпрецедентні зусилля щодо мирних способів урегулювання ситуації. За словами керівниці Центру громадських ініціатив “Ідеї змін”, координаторки крос-контактних діалогів Олени Захарової, це стосується не лише 2022–2023 років.
“Україна успадкувала третій у світі ядерний потенціал – 17% ядерної зброї Радянського Союзу містилися на її території. Але Україна взяла зобов’язання відмовитися від неї і приєдналася до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Від початку 2000-х Україна стикалась із тиском з боку РФ: конфлікт навколо острова Тузла, газові війни, економічний та політичний тиск, тиск на вибори президента. Всі ці конфлікти й напруження Україна намагалася вирішувати мирним шляхом. Помаранчева революція була мирною. І у 2014 році Україна відмовилася воєнним шляхом захищати Крим. Почався розвиток багатьох діалогових процесів та програм спочатку в громадянському суспільстві, а потім і на державному рівні. Було створено навіть Український національний центр розбудови миру при Міністерстві реінтеграції”, – робить історичний екскурс останніх кількох десятиліть Олена Захарова.
Вона згадує також Мінські домовленості та мирний план президента Володимира Зеленського, проголошений минулої осені на G-19, усі десять пунктів якого мають мирний характер. На тлі вимог підтримки зброєю українські фахівці з розбудови миру продовжують працювати над налагодженням діалогу всередині українського суспільства і наголошують на тому, що важливо продовжувати гуманітарні перемовини з Росією, наприклад про обміни військовополоненими або щодо повернення депортованих з України дітей.
Олена Захарова“Уявімо, що сьогодні відбуваються політичні перемовини про припинення вогню. Чи будуть вести вони до сталого миру? Абсолютно ні. Вони вестимуть до замороження конфлікту, і цілком ймовірно, що через деякий час виросте нове покоління в Росії, яке в складі тоталітарної імперської держави через 10–15 років знову залучатимуть до нових імперських воєн Росії, як, наприклад, було з українцями в Афганістані”, – наголошує Олена Захарова.
Війна має великий вплив на цивільне населення, зокрема на жінок, дітей і вразливі групи, каже Оксана Потапова, співзасновниця Української феміністичної мережі за свободу та демократію, дослідниця питань миру та безпеки, активістка за права жінок.
“Продовження війни погіршує інфраструктуру, збільшує навантаження на жінок щодо доглядової праці, витісняє жінок з публічного, політичного, економічного життя. Це важливі аргументи. Але, на відміну від інших типів збройних конфліктів, як-от громадянські війни, де дійсно переведення їх у мирну фазу дає змогу відновлювати життя в країні, в нашому випадку цей аргумент не працює. Зупинення збройного спротиву зараз залишає Росію державою, яка вже десять років просуває антидемократичну політику, свідомо робить наступ на права жінок, ЛГБТ, феміністичні рухи та свободу слова і свободу зібрань у ширшому сенсі. Ця політика поширюється також на території, які були окуповані та перебувають під контролем РФ. Ми бачимо, що жодним чином не йдеться про безпеку, захист та добробут цивільного населення на тих територіях, які не підконтрольні Україні”, – продовжує Потапова.
Вона застерігає: зупинення збройного спротиву зараз здатне лише погіршити стан цивільного населення та ситуацію з правами людини на окупованих територіях.
Також учасники дискусії висловили думку, що Україна має подорослішати й бути конкретнішою у формулюванні своїх аргументів, оскільки, спираючись лише на емоційну складову, важко досягти потрібного результату в інтересах України. Для пошуку союзників на глобальному рівні необхідні зважені та дієві аргументи, базовані на логіці дій міжнародних бюрократичних систем та проговорені зрозумілою для них мовою.
Ситуація в Україні є симптоматичним виявом накопичення глобальних проблем у секторі безпеки та гуманітарних інтервенцій, а також у підходах до врегулювання збройних конфліктів та розбудови миру. З огляду на це саме Україна може стати тим актором, який не лише підсвічує проблеми, але й готовий стати лідером у трансформації і модернізації наявної системи.
Наприклад, Україна прагне справедливості й вимагає її від іноземних партнерів, зокрема в питаннях правосуддя. Разом з тим країна і досі не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду. Йдеться про усвідомлене лідерство: чи хоче Україна стати голосом для Глобального Півдня в контексті правосуддя і розбудови миру, чи хоче вона стати флагманом змін у контексті глобального правосуддя як країна, що демонструє – саме її система правосуддя може стати ефективним інструментом притягнення винних до відповідальності. Задля такого лідерства варто об’єднувати зусилля держави й експертного громадянського суспільства.
Переглянути повний запис ефіру можна українською або англійською мовою.
