“Ніхто не бере на себе відповідальність давати роз’яснення”, або дещо про покарання за колабораціонізм

У вересні 2023 року суд на Полтавщині виправдав мешканця Харківської області, бізнесмена і колишнього міліціонера, якого звинувачували у колабораційній діяльності.

Обвинувачення стверджувало, що у своїй окупованій громаді навесні і влітку 2022 року харків’янин вказував окупантам на місця проживання українських поліцейських і колишніх військових, брав участь у будівництві блокпостів, дозволяв собі поведінку і твердження, які вказували на його близькість або приналежність до окупаційної адміністрації.

Проти чоловіка свідчили не тільки деякі місцеві мешканці, яких він називав колаборантами, але й документи окупаційної адміністрації, зокрема, офіційна подяка йому за участь у зведенні фортифікацій і трудовий договір з ним. Обвинувачення також стверджувало, що в період окупації чоловік носив або мав вдома російську поліцейську форму.

Свідки захисту, натомість, наполягали, що під час окупації чоловік відкрито висловлювався за Україну і проти окупантів, за що його кілька разів били, переховував у себе свого пасинка, колишнього українського військовослужбовця, і носив український піксель.

Ніхто з тих, на кого чоловік нібито вказував окупантам, не потрапив до них до рук. В окупаційній поліції працював не він, а його рідний брат, казали свідки. Ті з них, кому доводилося бувати у поліцейському відділку, стверджували, що жодного разу не бачили там обвинувачуваного.

Сам чоловік також стверджував, що російські військові розграбували його магазин і кафе, яке, як можна зрозуміти з судових документів, вони використовували як базу.

З документів видно, що обвинувачений, який, очевидно, мав юридичну освіту, дуже грамотно будував свій захист. Суд першої інстанції розцінив докази обвинувачення як недостатні.

У травні 2024 року апеляційний суд Полтавської області скасував рішення суду першої інстанції і відправив харків’янина на десять років у тюрму. Чоловік подав касаційну скаргу на це рішення.

Цей випадок – один з небагатьох, в якому обвинувачений затято захищається, і один з лише кількох – імовірно, трьох, – де суд виніс виправдувальний вирок.

Офіс генерального прокурора нараховує 8269 кримінальних проваджень по відносно новій статті 111-1 “Колабораційна діяльність” Кримінального кодексу. В Єдиному державному реєстрі судових рішень є вже 1694 вироки по 111-1, але з них всього 32 в апеляційній інстанції і поки жодного у касаційній.

Злочини і їхні жертви

Стаття про колабораційну діяльність з’явилася у Кримінальному кодексі у березні 2022 року, дуже скоро після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Альона Луньова, директорка з адвокації в Центрі прав людини ZMINA, каже, що мета статті була превентивна, тобто, законодавцям йшлося про недопущення колабораціонізму на щойно окупованих територіях. Але оскільки вони не врахували – тож і не виключили – окупацію, що тривала з 2014-2015 років, ця розлога стаття криміналізувала будь-яку активність, яку вона визначила як колабораційну, на всіх без виключення окупованих частинах України.

“Це означає, що на момент набрання чинності законом всі ті, хто якимось чином висловлювалися проти України, обіймали якісь посади в окупаційних органах влади, займалися господарською діяльністю на окупованих територіях, автоматично потрапили під дію цієї статті. Це сотні тисяч людей, які жили в окупації, хоча держава не забороняла їм цього”, – зазначила Луньова.

Спостерігаючи протягом наступних двох років за практикою застосування статті 111-1 правоохоронними органами і судами, українські правозахисники й інші спеціалісти в сфері права накопичили цілу низку зауважень.

Правники зазначають, що стаття 111-1 має надто широкі і неоднозначні формулювання, не враховує мотиви правопорушення і завдану шкоду, до того ж у Кримінальному кодексі є кілька статей, які великою мірою дублюють одна одну.

Це призводить до дуже значних варіацій її застосування, бо “ніхто не бере на себе відповідальність давати роз’яснення, тлумачення цих статей і можливої  практики їхнього застосування. Наприклад, немає єдиної позиції, чи вважати проявом колабораціонізму сплату податків на окупованих територіях”, – каже Альона Луньова.

Олексій Арунян, судовий кореспондент, який висвітлює процеси над обвинуваченими у колабораціонізмі, наводить приклад, коли один і той самий апеляційний суд в одному і тому самому складі в одному випадку  пом’якшив вирок, замінивши реальний тюремний термін умовним, а в іншому залишив вирок без змін, підтвердивши тюремне ув’язнення.

В обидвох випадках йшлося про обіймання посад в окупаційних органах влади, але якраз у другому випадку людина не мала офіційної посади, а продовжувала роботу на громадських засадах, суто заради допомоги сусідам, не отримуючи ніякої матеріальної вигоди.

Повний матеріал читайте за посиланням.