Імплементація Римського статуту тягне за собою потребу оновлення законодавства | Центр прав людини ZMINA

Імплементація Римського статуту тягне за собою потребу оновлення законодавства

A+ A-

Законодавство України має бути гармонізоване зі стандартами міжнародного права. Просто змінити назви статей замало, аби наблизити їх до рівня міжнародного правосуддя. Необхідно прописати і доробити положення статей та визначення термінів. Про таку гостру необхідність йшлося на Круглому столі Центру громадянських свобод “Римський статут та його імплементація: що і як працюватиме?”. 

У Круглому столі взяли участь правозахисники, науковці, судді та представники влади. 

1 січня 2025 року набуде чинності ратифікація Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Сама процедура ратифікації тривала понад два десятиліття, і увесь цей час її від влади вимагали українські правозахисники.

Україна підписала документ ще далекого 2000 року, а лише у 2024 Верховна Рада спромоглася ратифікувати його. Закон підписав Президент.

На Круглому столі програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський зазначив – “Наче і ратифікували Римський статут. Але все ж ми не дійшли до мети. Дуже важливо, щоби ми нарешті дійшли до тої точки, коли всі би сказали –у нас уже є те законодавство, що треба і тепер можна дивитись у практичну площину, в розслідування і займатися виключно цим”. 

Вже затверджений імплементаційний закон – “дорожня карта” з адаптації українського законодавства до міжнародних стандартів (проєкт закону 11484). На стадії розгляду у Верховній раді ще кілька документів. Триває розгляд законопроєкту про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини (проєкт закону 11538). Він передбачає зміну процедури розслідування міжнародних злочинів. І є ще один документ з поміж решти – проєкт закону 2689, він щодо імплементації норм міжнародного та гуманітарного права. Понад три роки той на підписі в Президента.

Учасники Круглого столу назвали, серед  іншого, проблему недостатньої деталізації у визначенні такого поняття, як “воєнний злочин”,  невідповідності міжнародному праву понять  “злочин агресії”, “геноцид”, проблему практичного застосування визначення  “злочини проти людяності”. Точаться дискусії щодо концепції відповідальності командирів за злочини, скоєні підлеглими в умовах збройного конфлікту. На думку Миколи Хавронюка, доктора юридичних наук, невирішені питання здатні ускладнити роботу слідчим органам.

“Що ми маємо? Відсутність методики розслідування для слідчих і прокурорів. – поділився думкою Микола Хавронюк. – Бо немає впевненості в кваліфікації і відчуваючи постійний потребу звертатись не тільки до Римського статуту, а ще до десятків інших міжнародних договорів. Не маючи впевненості – чи це воєнний злочин чи злочин проти людяності, слідчі прокурори не можуть створити для себе відповідні методики розслідування відповідних злочинів”. 

Правозахисники на Круглому столі зазначили, що поточних змін для гармонізації українського законодавства з міжнародним недостатньо і до подальшого процесу необхідно підходити з правової, а не політичної точки зору. 

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA, яка стежила за перебігом Круглого столу зазначила: “З тексту імплементаційного закону було відразу зрозуміло, що це – політичний компроміс, спрямований на те, щоб не гальмувати ратифікацію Римського статуту, а не на повноцінну гармонізацію українського законодавства з міжнародним правом в частині відповідальності за міжнародні злочини, зокрема, з Римським статутом. Ця робота ще попереду. Зокрема, статті щодо злочину агресії та воєнних злочинів змінили назви, але за змістом не стали ближчі до міжнародних стандартів. Численні питання виникають також в контексті співвідношення необхідності гармонізації і практичних наслідків для розслідування – до визначення “геноциду” вже внесені зміни, які додали додаткову кваліфікацію до “публічних закликів до геноциду”, а саме, що вони також мають бути “прямими”. Як це вплине на справи щодо цього злочину, в яких вже винесений вирок? Відкрите питання і щодо застосування статті щодо “злочинів проти людяності” ретроактивно. Стандартний підхід передбачає, що стаття має застосовуватися з моменту її прийняття і не мати зворотної дії у часі. Однак, природа злочинів проти людяності вимагає доведення масштабності та систематичності, і втрата періоду з 2014 року до моменту їх введення в українське законодавство для оцінки тих чи інших порушень суттєво вплине на можливість доведення цієї категорії злочинів. Ці та інші питання потребують подальшого обговорення і внесення змін до українського законодавства, які базуватимуться на правовому, а не політичному підході.”