Аналітична довідка “Застосування статті 124 Римського статуту: що це може означати для України?”
У 2024 році завершився довгий шлях України до ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі — МКС). Хоча Статут був підписаний ще у 2000 році, низка причин — від заявленої необхідності змін до Конституції України до поширення міфів про функціонування Суду — зумовили паузу у 24 роки до його ратифікації та набуття Україною статусу держави-учасниці.
Проте, і ратифікація не пройшла без застережень. Ухвалюючи відповідний Закон, Україна скористалася правом зробити заяву за статтею 124 Римського статуту МКС — тимчасовим положенням, яке передбачає невизнання державою, для якої набуває чинності Римський статут, юрисдикції МКС щодо ймовірних воєнних злочинів, вчинених на її території або ж її громадянами протягом семи років. Україна обрала одне з “або” — невизнання юрисдикції щодо власних громадян. Офіційні представники держави такий крок пояснюють “компромісом з військовими”3 та “розповсюдженістю фейків про Римський статут”.
Ця аналітична довідка є спробою розглянути потенційні ризики застосування статті 124 для України на основі аналізу заяв Верховної Ради України щодо визнання юрисдикції МКС, тексту й підготовчих матеріалів розробки Римського статуту МКС, позицій міжнародних та українських експертів щодо тлумачення релевантних положень Римського статуту, а також Закону України “Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”.
Авторка: Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA.
Редакторка: Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA.
Цей матеріал вийшов за підтримки UK International Development від уряду Великої Британії; висловлені погляди не обов’язково відображають офіційну позицію Уряду Великої Британії.
Ознайомитися з текстом аналітики можна українською та англійською мовами.
