В’ячеслав Ліхачов. Що робити з “контрреволюцією ненависті”?

A+ A-

Інтерв’ю з істориком і політологом, який довгий час вивчав радикалізм у Росії, а після переїзду в 2002 році в Україну, – і в нашій країні.

Ти ще не встиг вирвати на собі рештки волосся після “патріотичного” виступу “Кварталу 95” і хору Верьовки, як тобі тут-таки завдали удару в спину дві прекрасні дами, розмірковуючи у прямому ефірі про небезпечні властивості гранат “для президента”. Дивно. Ти вже бачиш навколо гори жертв, та й сам ти, схоже, розшматований, але тобі чомусь не боляче. Зовсім.

Медики називають це шоком, коли організм сам знеболює себе в особливо тяжких випадках. Психологи назвуть цей стан “замороженим”. А здорова людина, що повернулася з якогось іншого світу, просто скаже: ти — ідіот. Жорстокий ідіот.

Як, утім, і сказав Олег Сенцов, що повернувся з іншого світу. Вирвавшись із Мордора на свободу, глибоко вдихнувши довгоочікуваного рідного повітря, людина раптом вимовила: наша Революція Гідності перетворилася на контрреволюцію ненависті. Але чому? Як ми стали такими? В який момент втратили моральну, людську основу? Чи є майбутнє у країни, в якій політичні опоненти і просто люди так ненавидять, що готові радіти бідам одне одного і вбивати? Чи є ризик того, що радикалізм стане нашою офіційною ідеологією? Чи все-таки залишається шанс перетравити цю хворобу задля мети, до якої ми, власне, і йдемо всі ці роки? Навчитися цивілізовано жити разом і будувати свою країну. Чи чесно і вчасно зараз говорити, що ми впораємося з надзвичайно складним процесом повернення окупованих територій, перебуваючи в такому непримиренному стані на території не окупованій?

Про це та багато іншого ми розмовляли з В’ячеславом Ліхачовим, істориком і політологом, який тривалий час вивчав радикалізм у Росії, а після переїзду 2002 року в Україну — і в нашій країні. Важливе відчуття, яке лишилося в мене після розмови, — баланс. Це дозволило трохи відійти вбік і подивитися на те, що відбувається, без звичних паніки та якихось крайніх оцінок. Відчути, чи що, і вдуматися в нашу спільну новітню історію. В те, що відбувається з нашою душею зараз, прямо цієї хвилини. Ну що ще може бути кориснішим до Міжнародного дня толерантності, який наближається?

Повний текст читайте тут.