Докори, контроль, переслідування: із чим стикаються потерпілі від домашнього насильства на карантині

Обмежувальні заходи під час карантину можуть впливати на становище жінок та призвести до зростання рівня домашнього насильства.

Марія, наша героїня, стала жертвою домашнього насильства під час карантину.

“Перші дзвоники були ще до карантину: у чоловіка були проблеми з роботою, він звільнився з однієї і шукав іншу. Почалися вияви злості з будь-якого приводу, але до карантину кожен займався своїми справами. Я працювала, дитина в школі, тому ми мало бачилися вдома і не було такої напруги.

Після початку карантину проблеми поглибилися: чоловік звільнився і стало дуже тяжко. Будь-який дріб’язковий привід, як-от “їжа не смакує”, щоразу призводив до агресії з його боку. Він звинувачував мене у всьому: не так виховую дитину, не така господиня, неправильно використовую ресурси, що мало грошей. Докори були щодня і ставало дедалі гірше і гірше, потім почалися скандали. Він казав у присутності дитини, що я погана матір, що в мене нічого не виходить і я тільки нию, що мало заробляю. Почався контроль, з ким я спілкуюся в соцмережах, чому виходжу на вулицю. Перевіряв мій телефон, дзвінки.

Під час карантину я почала дивитися стріми музикантів: у такий спосіб я психологічно відпочиваю. Спілкуюся з музикантами, друзями, на що чоловік сказав, що я знайшла цікавих для себе людей і щось собі надумала, наприклад піти від нього. Потім він знайшов у мене контакти адвокатки й запідозрив, що я хочу подати на розлучення. Зараз ситуація погіршилась: він розмовляє зі мною, постійно принижуючи й обзиваючи. Ми разом 11 років, але цю кризу ми не переживемо, судячи з усього”.

Після запису розмови нам стало відомо, що Марія планує зустрітися з адвокаткою щодо розлучення. Вона вирішила поставити крапку в цій історії.

Про причини таких подій у різних родинах говорили з журналісткою Центру прав людини ZMINA, координаторкою кампанії “Жінки проти пандемії” Іриною Виртосу.

Ірина Виртосу: Психологічне насильство – одна з форм насильства, як і фінансове. Про це менше говорять, воно менш помітне, ніж фізичне – коли є поламані ребра чи побої. Якщо казати про сексуальне насильство, то зґвалтування в родині – табуйована тема, і це не вважають за проблему.

Психологічне, фізичне, фінансове і сексуальне насильство перебувають на одному рівні, й не можна одним виправдовувати інше. Під час карантину загострилося саме психологічне насильство, бо двоє людей живуть в одному приміщенні, немає куди вийти, й, очевидно, це вплинуло і погіршило стосунки в родині.

Вікторія Єрмолаєва: Чи можна зараз говорити про сплеск домашнього насильства і чи маємо ми аргументовані факти – офіційну статистику?

Ірина Виртосу: Правильно говорити, що виявів домашнього насильства стало більше. Про це свідчать наші перші дослідження. Ми провели онлайн-опитування серед майже 1000 респонденток.

Можливо говорити про певні цифри: 4 % жінок казали, що насильство було і до карантину, і тільки 0,4 % опитаних жінок казали про те, що під час карантину це сталося вперше. Начебто це небагато, але коли ми консультувались із соціологинею Оленою Стрельник, то дізналися, що, оскільки ми не маємо портрета жінки, яка потерпає від домашнього насильства, ми не можемо охопити дослідженням, що, власне, сталося під час карантину. Ми не знаємо, який рівень достатку, освіти, статус цієї жінки (дружина, яку б’є чоловік, чи матір, яку б’є син), – ця статистика не ведеться.

Наше опитування також могли не бачити потерпілі від домашнього насильства, якщо вони не користуються фейсбуком або проживають у місцевості, де немає доступу до інтернету.

Також важливо, чи ідентифікують жінки ставлення до себе як насильство, чи вважають дорікання, конфлікти насильством чи просто сімейним конфліктом.

Конфлікт може бути між партнерами, які рівні в правах і можливостях. Насильство – це коли одна людина залежна від іншої й не може чинити опір, поки не прийме певні рішення: піти на психотерапію разом з родиною або інші дії. Водночас саме потерпілому чи потерпілій потрібна фахова допомога, бо дуже важко самотужки вирватись із кола насильства.

Вікторія Єрмолаєва: Про сплеск домашнього насильства говорять у різних країнах світу, не тільки Україна пішла на карантин. Чи готова поліція реагувати на сплеск такої агресії та за якими графіками працюють мобільні бригади соціально-психологічної допомоги під час карантину?

Ірина Виртосу: Карантин вплинув на те, що отримати соціальну послугу фактично стало неможливо через відсутність громадського транспорту: потерпіла навіть не може доїхати місця, де потенційно могла б отримати цю допомогу. Збільшилася кількість дзвінків на гарячу лінію, але людина на гарячій лінії не може приїхати на місце. Найгірше — коли в жінки уривався терпець, вона викликала поліцію і вимоги карантину не дозволяли надати їй допомогу. Не можна дати з боку поліції припис, який би роз’єднував агресора від потерпілої: його, по суті, нема куди забирати. Були досить абсурдні ситуації, і потерпіла залишалася сам на сам зі своєю проблемою.

Вікторія Єрмолаєва: Чи працюють шелтери, будинки, де можуть знайти прихисток жертви домашнього насильства в карантин?

Ірина Виртосу: Вони працюють, але якщо раніше до них зверталися чи не щодня, то в умовах карантину в них немає клієнток: вони не можуть до них доїхати. Сама ситуація надання допомоги змінилася. Жінкам, які перебувають у шелтерах, нема куди повертатися через карантин, і вони досі там лишаються. Я думаю, після послаблень карантину можна буде зробити висновки, планувати роботу надалі й виходити з цим питанням на державний рівень.

Вікторія Єрмолаєва: Є повідомлення про те, що Українська фундація громадського здоров’я підтримає 12 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги в Донецькій та Луганській областях. Вони виїжджають у крайньому разі: коли треба забирати жінку, дитину, є загроза життю та здоров’ю. Також продовжують працювати інші правозахисні та громадські організації, які підтримують боротьбу з домашнім насильством: працює Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, якою опікується “Ла Страда”, – 0 800 500 335 або 116 123. Ви можете отримати там допомогу і консультацію.

67 % жінок в Україні зазнавали насильства, і лише 17 % знають, куди звертатися, згідно з новим дослідженням, що проводилось ОБСЄ.

Ірина Виртосу: Рівень проблеми вражає. Хоч я і казала, що немає портрета потерпілої від насильства, але ми точно знаємо, що домашнє насильство стосується не тільки людей у складних життєвих обставинах – багатодітних, малозабезпечених, тих, хто має інвалідність. Це може стосуватися будь-кого – і людини з вищою освітою, і людини, яка заробляє, має кар’єру і ніколи не зізнається, бо ця тема табуйована. Коли називаються цифри, це тільки люди, які пройшли розуміння цієї проблеми, а скільки ще жінок цього не усвідомлюють?

Вікторія Єрмолаєва: Коли постала проблема сплеску домашнього насильства, правозахисні організації ще раз наголосили на необхідності ратифікувати Стамбульську конвенцію в Україні. Для чого потрібен цей документ і що це за конвенція?

Ірина Виртосу: Це рамка, як має діяти держава, які створити умови для запобігання домашньому насильству. Рамка досить широка і допомагає зробити українське законодавство зрозумілішим, а механізм дієвішим. Це рекомендації, щоб працювала схема надання допомоги.

Багато історій, коли жінки готові викликати поліцію, але далі проблема зависає в повітрі, і все лягає на плечі потерпілої особи: вона має подбати про своє фінансове забезпечення, подумати про життя на три місяці наперед. Водночас Стамбульська конвенція допомагає державі побачити ці проблеми й зробити кроки для запобігання домашньому насильству. Зараз допомога безсистемна, шелтерів не вистачає, і поліція приїжджає, фіксує випадки домашнього насильства, максимум надає припис. Жінка ж залишається з людиною, яка озлоблена і знає, що залишається безкарною. У такому разі жінка ще кілька разів подумає, чи викликати поліцію, якщо потім залишиться в ще гірших умовах.

Стамбульська конвенція пропонує рішення, і водночас у нас буде запит до держави: у разі ратифікації потрібно буде відповідати рівню і надавати громадянам соціальні послуги. Немає підстав не ратифікувати конвенції, крім відсутності політичного рішення в цьому питанні. Це стосується великої кількості жінок, які є потужною економічною силою для України, тому я не розумію, навіщо держава гальмує це питання.

Вікторія Єрмолаєва: Які поради можна дати жінкам, що можна зробити, якщо ви стали жертвою домашнього насильства?

Ірина Виртосу: Найперше – це прийняти рішення для себе, що це неприпустимо і цьому немає виправдання. Знайти в собі сили це сказати і планувати подальші кроки. Викликати поліцію – якщо ситуація критична щодо вас або вашої дитини.

Обов’язково подбати про фінансову подушку – щоб у вас завжди були із собою гроші, знайти місце безпеки. Подумайте, куди ви могли б піти, якщо станеться сплеск насильства і вам доведеться тікати, – батьки, подруга: продумайте різні можливості. Це обурлива порада, але, поки діють карантинні обмеження, варто уникати створення конфліктних ситуацій, наскільки це можливо. У нинішніх умовах завдання – вижити, зберегти сили й, коли буде можливість, виходити на вулицю – діяти.

Повну версію подкасту від Громадського радіо слухайте в аудіофайлі.