“Ти читаєш і не розумієш, як це працюватиме”. Правозахисниця про новий законопроєкт щодо реінтеграції Донбасу

A+ A-

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України оприлюднило для ознайомлення текст проєкту закону “Про державну політику перехідного періоду”. Він викликав неоднозначну реакцію серед журналістів і представників правозахисної спільноти.

Чимало експертів вітали саму спробу з боку української держави нарешті врегулювати багато юридичних аспектів, пов’язаних із захопленням українських територій Росією та їхнім подальшим поверненням. Водночас вони озвучили низку критичних зауважень до самого тексту закону і заходів, які він пропонує.

Щоб розібратися в цій темі, “Новости Донбасса” запросили менеджерку Центру захисту прав людини ZMINA Альону Луньову. Її організація в партнерстві з низкою інших підготувала аналіз цього документа із зауваженнями та пропозиціями.

Поява законопроєкту – це плюс чи мінус? Як ти оцінюєш цей досить великий документ?

Я вважаю, що однозначний плюс, тому що це така заявка держави.

Профільне міністерство підготувало своє бачення, подало на обговорення. Ми тепер принаймні знаємо, як держава може бачити роботу з негативними наслідками збройного конфлікту.

Однозначно перевагою є те, що вони говорять про події на Донбасі та в Криму як про один збройний конфлікт, і це просто його різні вияви на різних територіях. Перевагою є умовно однаковий підхід до реалізації прав жителів окупованих територій. Він має свої обмеження, але держава заявляє, що однаково ставиться до жителів непідконтрольних територій.

До плюсів можна зарахувати й те, що держава повинна так чи інакше розв’язати питання амністії, люстрації, вирішити, як ми працюватимемо з документами, виданими на окупованій території. Тобто держава планує, що ми повинні розв’язати. Звичайно, інше питання, як це в законопроєкті прописано. Тому що той вигляд, який він має зараз, викликає багато критики з боку громадських організацій, які працюють з конфліктом не перший рік.

Ми приблизно розуміємо, як воно може працювати, якщо цей законопроєкт у такому вигляді буде ухвалений. Тому, звичайно, ми свої зауваження висловили. І вони здебільшого стосуються не конкретних формулювань, а загального підходу.

Документ претендує на те, щоб бути таким собі всеосяжним регулятором всього-всього, що стосується конфлікту. Це не тільки про права людини. Це про економічну складову, про різні інвестиційні режими. Тобто це дуже велика претензія на регулювання нашого спільного майбутнього.

До проєкту є питання, звичайно ж, і іще виникатимуть, тому що деякі рішення не напрацьовані. Їх не можуть просто дати зверху, тому що так побачило міністерство. Вони повинні обговорюватися. І це такі гострі питання, як, наприклад, люстрація або заходи, що стосуються осіб з високим статусом на окупованих територіях, в органах окупаційної влади, і що з ними буде далі.

Але ключове, що повинен дати цей або схожий законопроєкт, – це відповідь на питання: “А що буде?” І ось цю функцію законопроєкти, звичайно, наразі не виконують.

У нас немає поки що відповіді, як виглядатимуть перехідні або міжнародні адміністрації, або цивільно-військові на деокупованих територіях. Але це те, що потрібно обговорити, зокрема, на міжнародному рівні, тому що ми самі не можемо цього вирішувати в односторонньому порядку. На жаль, ми маємо збройну агресію з боку Російської Федерації. Ми маємо міжнародний конфлікт.

Я думаю, що закон має бути рамковим, він повинен був поставити ключові вектори, питання, які держава на себе бере, – якісь червоні лінії, яких я не люблю, повинні бути в рамковому законі. І мають бути виписані в окремі закони “вужчі” питання. Безумовно, це кримінальна відповідальність, люстрація, деморалізація. Це вже три закони щонайменше. Це питання, пов’язані з тим, що в законопроєкті названо новим словом “конвалідація”, або підтвердження договорів, різних інших документів, виданих на окупованій території. Це питання виборів на деокупованих територіях, які потрібно розв’язати пізніше. Це питання перехідних адміністрацій. І так далі. Тобто щонайменше шість законів, але я думаю, що їх повинно бути більше, тому що деякі питання не можуть бути врегульовані в новому законі.

Є правила внесення змін, наприклад, до Митного кодексу, до Податкового кодексу, до Кримінального кодексу. Для цього всього повинні бути окремі закони. Здавалося б, це технічна штука, але вони мають бути окремими.

У проєкті закону йдеться про те, що перехідний період триває 25 років. Звідки взялася ця цифра? Я розумію, що ти не представниця Мінінтеграції, але, можливо, є якісь ідеї щодо цього?

Це не єдина цифра, яка викликає питання. Наприклад, у законопроєкті йдеться, що національний діалог триватиме два роки після деокупації. Чому саме два роки – незрозуміло. І те саме з 25 роками.

Я думаю, що на це вплинуло ознайомлення з досвідом міжнародного врегулювання конфлікту, зокрема в Хорватії, тому що віцепрем’єр і команда міністерства туди з’їздили й були дуже натхненні хорватським досвідом. Але ми не знаємо, чи було це обґрунтовано якимись дослідженнями.

Таких цифр, тез, рішень, які, на мій погляд, не є обґрунтованими, у законопроєкті вистачає. Наприклад, законопроєкт пропонує зробити митний режим усюди: і в Криму, і на Донбасі. А спричиняє повернення до списку дозволених товарів, до обмеження ось цим законним переліком товарів, які можна перевозити через КПВВ.

Ми все це добре пам’ятаємо: як погано було, коли існував список дозволених продуктів, тому що зараз є перелік заборонених товарів і якісь інші особливі обмеження, ліміти щодо перевезення грошей, багажу та особистих речей. Так, законопроєкт пропонує повернутися до Митного кодексу й користуватися ним. Але чомусь таке рішення запропонували. Чому воно таке? Незрозуміло.

Фото: AP / Evgeniy Maloletka

Як ти вважаєш, міністерство взагалі спроможне самостійно розробити ось такий пакет законів, законопроєктів, які могли б регулювати це все? Чи треба створювати якісь міжвідомчі групи?

Я думаю, що саме міністерство такі законопроєкти розробляти не повинне. Воно має орієнтуватися на наявний запит, аналіз проблематики на місцях, експертне товариство і, врешті-решт, висловлювати політичну волю.

Наприклад, у законопроєкті є стаття, де йдеться про пенсії. Держава закріплює, що пенсії вона платитиме в будь-якому разі. Це дуже важлива теза. Вона політична. Як це прописати? Це теж завдання юристів. Але формування політичної тези все-таки має опиратись і на запити, і на аналіз ситуації.

На мою думку, міністерство має звертатися або створювати свою групу, користуватися наявними робочими групами, зокрема звертатися до експертного товариства. Ось міністерство вже анонсувало поїздку населеними пунктами, можливо, на лінії зіткнення. Я не знаю переліку міст, але те, що вони в регіонах обговорюватимуть законопроєкт, дуже важливо.

Я не думаю, що в міністерства є експертна можливість написати, наприклад, повноцінний законопроєкт про кримінальну відповідальність або про амністію. Мені здається, що цим повинні займатися все-таки експерти, які працюють у сфері кримінального права.

Повний текст розмови читайте тут.