Правозахисники знову поставили незручні запитання Зеленському

10 червня відбувся правозахисний клуб на тему “10 незручних питань для президента. Два роки потому”, організатором якого виступила коаліція “Правозахисний порядок денний”.

Під час виборчої кампанії у 2019 коаліція правозахисних організацій “Правозахисний порядок денний” презентувала 10 незручних запитань до кандидатів у президенти, пов’язаних із захистом прав людини в Україні, законодавчими реформами, захистом активістів та розслідуванням гучних кримінальних справ. 

Минуло два роки. Експерти в сфері правозахисту обговорили роботу Президента Володимира Зеленського за ці два роки та спробували проаналізувати, які зміни у сфері прав людини сталися за цей час.

Євген Захаров, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи, зауважив, що досі не внесені зміни до другого розділу Конституції у частині, що стосується права на справедливий суд: “Цей розділ не дає права нормально функціонувати Конституційному суду. Загалом Зеленський дуже часто порушує права людини та принципи права – він на них не зважає, а виходить з принципів політичної доцільності. Тут можна згадати його бажання посадити багатьох, або “видавити” з країни через механізм санкцій, що є незаконним. Президент ініціював законопроєкт про олігархів, який націлений на те, щоб зачистити поле від політичних опонентів. Це дуже погані наміри. Історія вчить нас тому, що політичний режим, який порушує права людини, приречений на фіаско”.

Правозахисники звернули увагу на неоднозначність засобів, що використовувалися для заборони пропагандистських проросійських медіа з юридичної точки зору.

“Ці заходи мають перебувати не в полі політичного, а в полі юридичного регулювання. Україна має достатньо інструментів, щоб належним чином запобігати поширенню пропагандистських інформаційних джерел. Це потребуватиме виважених процедур та врахування всіх стандартів зі свободи вираження поглядів. Наказ про застосування санкцій — швидкий інструмент, який приносить нешвидкі наслідки в плані оскарження цих рішень”, — зазначив Олександр Павліченко, директор Української Гельсінської спілки з прав людини.

Дискусія стосувалась також й процесів реформування СБУ. “Законопроєкт про СБУ постійно змінюється, але все одно залишаються опції, які неприйнятні. Наприклад, Служба безпеки зможе не надавати відповідей за запитом парламенту, також не відповідатиме за поширення неправдивої інформації. Ключова вимога правозахисників – СБУ має стати контррозвідувальним органом, а не правоохоронним”, — заявив правозахисник Володимир Яворський. 

Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA, розказала про те, як реалізується право на заборону дискримінації та свободу пересування і вільний вибір місця проживання. 

“Володимир Зеленський видав указ про запровадження декларативної системи реєстрації місця проживання. За нашими даними, щонайменше 7 мільйонів українців мешкають не за місцем “прописки”. Дійсно відбувся певний прогрес в отримання медичних послуг: можна укладати декларацію, незалежно від того, де ти прописаний. Ще одна позитивна зміна – реєстрація місця проживання була відв’язана від права голосувати на місцевих виборах. Також як велику перемогу позиціонують законопроєкт про можливість реєстрації через електронний додаток “Дія”, але загалом система залишається дозвільною. Фактично ми оцифровуємо успадковану з радянських часів систему, а не спрощуємо загальні принципи реєстрації”, — сказала вона.

Тетяна Печончик і Олександр Павліченко

Оцінку правозахисників отримав і процес ратифікації Стамбульської конвенції.

“Загалом ця процедура триває вже 10 років. Ніякої позиції президента Зеленського щодо цього питання ми не почули. Хоча багато представників парламенту та в профільних міністерствах виступають за ратифікацію. Незрозуміло, чому з одного боку ми бачимо підтримку у справі в боротьбі з домашнім та гендерним насильством, а з іншого боку — немає жодних конкретних дій. Варто нагадати, що Офіс генерального прокурора України в квітні висловив позицію, що жодних перешкод для ратифікації Стамбульської конвенції в Україні немає”, —  розповіла Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukraine.

Окрему увагу спікери приділили обговоренню законопроєкту про воєнних злочинців. Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, зауважила: “Так сталося, що на сьомому році війни у нас в законодавстві і досі немає згадки про злочини проти людяності. Тому підозри кваліфікують як за загальнокримінальні дії: викрадення, катування, участь в незаконних збройних формуваннях. Але це не відображає реальних дій злочинців. Таким чином Україна запустила “холодну амністію”, адже загальнокримінальні злочини мають строки давності, а міжнародні злочини таких дедлайнів не мають”.

Учасники заходу наголосили на необхідності ратифікації Римського Статуту та виконання інших вимог правозахисних організацій.

Переглянути відео з клубу можна тут.