90% без документів: у Києві презентували звіт про депортованих до РФ в’язнів
14 лютого 2025 року в Українському кризовому медіацентрі відбулася презентація аналітичного звіту “Як Україна може допомогти депортованим до Росії українським в’язням повернутися додому”, який містить аналіз масштабів та методів примусового переміщення ув’язнених, порушень їхніх прав, а також бар’єрів, з якими вони стикаються, намагаючись повернутися до України. Захід організували Центр прав людини ZMINA, ГО “Захист в’язнів України” та Європейська мережа судового захисту прав ув’язнених (EPLN).
Після 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованих територіях України у місцях позбавлення волі різко погіршились умови утримання ув’язнених, багатьох із них примусово вивезли до Росії. Лише в період з 3-го по 6 листопада 2022 року Росія депортувала від 1800 до 2000 в’язнів, серед яких було декілька сотень важкохворих, зокрема ті, хто проходив лікування від туберкульозу.
В утриманні на території РФ депортовані в’язні зазнали катувань та жорстокого поводження, психологічного тиску та примусу до отримання російського громадянства. Їх утримували у нелюдських умовах, без доступу до медичної допомоги. Після звільнення в’язні також стикаються з перепонами на шляху повернення до України, не мають доступу до правової та соціальної підтримки.
Під час заходу учасники обговорили шляхи розв’язання цих проблем та можливі кроки держави, громадянського суспільства та міжнародних партнерів у допомозі депортованим громадянам.
Ганна Скрипка, юридична консультантка ГО “Захист в’язнів України” розповіла, що пережили українські в’язні в окупації, а також про проблеми та перешкоди, з якими стикаються ті, кого загарбники депортували до РФ.
“Кожен, хто пережив окупацію та примусове вивезення до Росії, пережив тортури, їх били російські спецпризначенці, людей катували електрошокерами, принижували. Там були люди з відкритою формою туберкульозу та іншими хронічними захворюваннями. Для росіян це були просто об’єкти, а не люди. Ось так наші громадяни стали заручниками окупантів і були примусово вивезені до Росії та до окупованого Криму. У РФ їм незаконно змінили вироки за російським законодавством”, — розповіла Ганна Скрипка.
Ганна СкрипкаВона також повідомила, що після завершення терміну ув’язнення не всі отримують свободу, а єдиний коридор, через який вони можуть потрапити до України, — це Грузія: “Перед ними є два шляхи. Перший — це повторне затримання та поміщення їх у центри тимчасового утримання іноземних громадян у РФ, де вони можуть перебувати місяцями та роками. Другий — це звільнення з окупованого Криму без грошей, телефону, без документів. 90% звільнених не мають документів, а без них немає повернення в Україну”.
Юридична консультантка ГО “Захист в’язнів України” також звернула увагу на ще одну системну проблему — ця категорія громадян внесена до національних баз даних або як безвісти зниклі, або як ті, що ухиляються від вироку суду. Крім цього, колишніх ув’язнених вносять до інформаційної системи Schengen Information System (SIS), яка містить дані осіб, які будь-коли в’їжджали на територію країн Шенгенської зони й мали проблеми з законом. Як наслідок, люди не можуть виїхати за межі України.
“Це значно ускладнює перетин кордону. Єдине місце, де вони можуть перетнути кордон — це Грузія, але і там вони потрапляють до буферної зони, де можуть перебувати тривалий час допоки чекають оформлення посвідчення особи на повернення в Україну”, — говорить Ганна Скрипка та додає, що з приблизно 2000 депортованих в’язнів 400 осіб вдалося повернути з території РФ, з них — 320 уже в Україні, інші — в Грузії або третіх країнах.
Альона Луньова, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA наголосила на необхідності створення державної стратегії з повернення депортованих в’язнів, включно з правовими та соціальними механізмами їхньої реабілітації: “Попри те, що повернення всіх депортованих українських громадян є частиною Мирного плану Президента України (пункт 4), схоже, повернення в Україну в’язнів, незаконно депортованих РФ, не є предметом перемовин з РФ. Тому самі в’язні, без допомоги нашої держави й навіть з певними перепонами з її боку, мають шукати шлях повернення додому. Без допомоги громадських організацій і благодійних фондів це майже неможливо. Втім, до того, як постане практичне питання про виїзд з РФ, колишні в’язні часто піддаються адміністративному затриманню та поміщенню до центрів утримання іноземних громадян. Тобто Росія, яка їх депортувала, після звільнення з колонії затримує їх як нелегальних мігрантів”.
Альона ЛуньоваНа питання про дискримінацію, стигматизацію засуджених цивільних та недостатню увагу української влади до депортованих в’язнів звернув увагу Василь Мельничук, правовий радник Європейської мережі судового захисту прав ув’язнених (EPLN). Зокрема, він зазначив, що проблема виникла не у 2020 році, а у 2014-му, коли Росія окупувала Крим та частину Донецької і Луганської областей.
“Це питання мало вирішитися дуже давно, але воно досі актуальне. Наразі у Верховній Раді зареєстровані відповідні законопроєкти, але вони досі не ухвалені. Національне законодавство вимагає, щоб дипломатичні установи видавали нашим громадянам посвідчення на повернення до України протягом доби. Але наші люди чекають в буферній зоні місяцями. Утримувати людей тривало в Грузії і не давати цю посвідку — незаконно. Держава повинна взяти на себе цю відповідальність і створити механізми забезпечення прав наших громадян, оскільки вони пережили воєнні злочини. Вони є прямими свідками і жертвами воєнних злочинів РФ”, — зауважив Василь Мельничук.
Василь МельничукПід час заходу було також озвучено, що станом на кінець 2024 року 244 особи з-поміж повернутих до України звільнених ув’язнених були визнані потерпілими у кримінальному провадженні про депортацію до РФ.
Повний відеозапис події доступний за посиланням.
З текстом аналітичного звіту “Як Україна може допомогти депортованим до Росії українським в’язням повернутися додому” можна ознайомитися тут.
