Академія з прав людини для викладачів журналістики: від локальних ініціатив до міжуніверситетської взаємодії

17-18 вересня відбулася стратегічна сесія випускників Академії з прав людини для викладачів та викладачок журналістики. Під час зустрічі була розроблена карта дій на найближчі два роки – що викладацька спільнота може зробити для змін у журналістській освіті.

Такій стратегічній сесії передувало навчання понад 70 викладачів журналістики протягом трьох Академій з прав людини з 2017 року. Ініціатори Академії – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центр прав людини ZMINA, Програма Розвитку ООН. Навчання відбувалося за підтримки Міністерства закордонних справ Данії.

За майже чотири роки учасники Академії розробили як окремі навчальні модулі, так і цілі курси з правозахисної журналістики, провели три всеукраїнські фестивалі для викладачів та студентів журналістики, а також студентські журналістські конкурси з прав людини та низку інших ініціатив.

За попередніми оцінками щороку понад 2000 студентів і студенток з усієї України навчаються журналістиці на цінностях прав людини, обираючи курси і предмети викладачів-випускників Академії.

Під час заходу також відбулася презентація результатів дослідження “Що українці знають і думають про права людини. Оцінка змін” (2016–2020). Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик наголосила, що медіа вже третю хвилю дослідження посідають провідну роль в уявленнях українців як такі, що найефективніше можуть захистити права людини. Водночас діяльність правозахисників останні роки – це, як правило, “гасити пожежі”. І тому дуже важлива робота медійників, щоб таких пожеж було менше. Причому на різних рівнях – не тільки у такій вузькій спеціалізації, як правозахисна журналістика.

“На моє переконання, ціннісною, яка опирається на права людини, має бути не тільки так звана правозахисна журналістика, а й спортивна журналістика, екологічна, фешн-журналістика тощо. Бо якщо ми говоримо про якісну журналістику, то у ній уже міститься компонент дотримання прав людини”, — наголошує Тетяна Печончик.

Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко також зауважив, що нині є важливою підтримка регіональної преси. Якщо викладачі, більшість з яких є саме представники та представниці регіональних навчальних закладів, матимуть спроможність співпрацювати з місцевими редакціями, бути наставниками місцевих журналістів та журналісток, це відіграватиме серйозну роль у розвитку локальних ЗМІ.

“Діджиталізація – це добре. Але будьмо реалістами: за межами Києва чи обласного центру слабо працює навіть мобільний зв’язок, не те, щоб якісний інтернет. А тому все так само важливою є регіональна преса, яка нині потребує особливої підтримки в цих непростих економічних умовах. Нерідко йдеться навіть про виживання редакцій. Було б добре, якби фахові експерти не стільки давали поради “зі столиці”, скільки приїжджали в райони, хоча б тиждень були в цьому редакційному потоці, відчули саме ці умови, в яких працюють регіональні журналісти, і разом з ними навчали й навчалися”, —– переконаний Сергій Томіленко.

Координатор Академії Костянтин Шендеровський, доцент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка має сподівання, що “вірус академії” пошириться загально на всі кафедри журналістики.

“Нам потрібно розширювати кордони: підтримувати спільноту не тільки як викладачів, а вже як експертів та експерток з прав людини. Адже вони працюють і зі шкільним середовищем, яке прихильне до медіадільності. Вони співпрацюють з редакціями місцевих видань. І найперше їхній серйозний внесок у студентів – майбутніх журналістів та журналісток. Я не один раз помічав, що те студентство, яке проходило крізь наші конкурси, фестивалі, має вже сформовані професійні межі. Це зовсім інше студентство. Для них цілком нормально обговорювати ситуацію і помічати в ній порушення прав людини. Коли студентство здатне до такого аналізу, ми маємо якісно іншу журналістику”, — переконаний Костянтин Шендеровський.