Цьогоріч майже вдвічі зросла кількість дезінформації про Україну з боку Росії
Кількість російських пропагандистських наративів, які циркулюють в інформаційному просторі, збільшується в порівнянні з минулим роком. Одні з них мають ознаки геноцидної риторики, мета інших – підірвати довіру країн-партнерів та дискредитувати українців.
Як збирають докази проти російських пропагандистів, що чекає на них у майбутньому й у які суспільні розломи цілять ворожі інфоатаки, говорили на пресконференції “Дезінформація та геноцидна риторика: як Росія воює з українцями у медіапросторі?”. Захід, який організувала Коаліція “Україна. П’ята ранку”, відбувся в Медіацентрі Україна-Укрінформ 1 листопада.
Сьогодні в інформаційному просторі фіксується вдвічі більша кількість дезінформаційних повідомлень з боку ворога в порівнянні з минулим роком. Як повідомили в Платформі прав людини, у період з лютого до грудня 2022 року експерти зафіксували 742 таких повідомлення, тоді як із січня до серпня 2023 року – 1452. Моніторинг також показав, що Україні присвячено близько 40% російського новинного контенту. Найактивніше поширювалися повідомлення, які дискредитували українську владу та Збройні сили України, а також меседжі про “українців-нацистів”.
“Такі дезінформаційні повідомлення містять елементи геноцидної риторики. Адже в них досить часто лунають заклики знищувати українців, бо, на думку росіян, ми нацисти, а отже проводяться паралелі з нацистською Німеччиною. Щодо покарання за подібні заклики, то Кримінальний кодекс України містить статтю 442, яка передбачає відповідальність за поширення такої інформації. Однак станом на сьогодні в Реєстрі судових рішень міститься лише один вирок за цією статтею – це вирок, датований березнем цього року”, – зазначила юристка Платформи прав людини Ольга Вдовенко.
На думку експертки, якщо говорити про притягнення Росії до відповідальності за поширення такої риторики, то збір, узагальнення, систематизація та документування інформації надзвичайно важливі. Згідно з Конвенцією запобігання злочину геноциду, можна зібрати доказову базу і подати її до Міжнародного суду ООН як додаткові докази для притягнення Росії до відповідальності за поширення геноцидної риторики. Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк додає, що як компонент злочину геноциду можна розглядати, наприклад, риторику російської агресивної пропаганди в частині прямих закликів до знищення української інфраструктури.
“Перед нами стоїть два завдання. Перше – показати систематичність цього злочину. Це не окремі повідомлення окремих журналістів. Це абсолютно точно цілеспрямована, фінансована Кремлем частина війни. Нам цікаво побачити той момент, коли вона почалася. Другий момент – це результат цих закликів у реальному житті. Ми бачимо ефект інформаційного впливу в опитуваннях росіян, які активно підтримують війну в Україні. Або коли російських полонених питають, чого вони сюди прийшли, а вони цитують ефіри Скабєєвої і Соловйова та кажуть, що прийшли “рятувати від нацистів”. Ми бачили цей результат у написах, наприклад, у звільненому Бучанському районі. Там на стінах лишилося від росіян багато різних слідів, де вони писали що українці “нацисти”, “криси” тощо”, – розповіла Оксана Романюк.
Соціальна психологиня Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Лідія Чорна розповіла про декілька етапів російської пропаганди. Одна з них – віктимізація населення.
“У російській пресі як на рівні дитячого садочка, так і на рівні дитячих колективів одягається форма, розігруються різні перформанси, унаслідок чого діти ідентифікують себе з жертвами насильства. У цьому є всі типи пропаганди, і все це закінчується геноцидною риторикою про “помсту” тієї групи, в якій у такий спосіб розбурхана емоційна сфера. Крім того, соціальні психологи розглядають війну як екстремальний, крайній, жорстокий тип міжгрупової взаємодії. Війна завжди про поляризацію світу на своїх та чужих”, – додала психологиня.
Наразі в міжнародному законодавстві не передбачено окремого визначення злочину, де б ішлося про поширення геноцидної риторики чи публічних закликів до геноциду, пояснив юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук. У чинній редакції Римського статуту підбурення до вчинення геноциду розглядають як окремий спосіб реалізації цього злочину, а індивідуальна відповідальність за таке підбурювання лежить на особах, які це роблять. Через це сьогодні закон не дає можливості притягнути Росію до відповідальності за розроблення, фактичне впровадження та активне фінансування геноцидної риторики.
“Тому докази геноцидної риторики й поширення в нас збирають, щоб надалі застосувати як доказову базу, щойно буде визначено механізм, чи то в межах Міжнародного кримінального суду, чи в межах спецтрибуналу. Звісно, це відбудеться, якщо міжнародні судові інституції та організації дійдуть висновку, що потрібно створювати механізм відповідальності не тільки щодо злочину агресії, але й також щодо злочину геноциду”, – пояснив юрист.
Переглянути запис заходу можна за посиланням.
