Держава має визначити єдиний орган, куди звертатися українцям, якщо їхнього цивільного родича викрала і утримує Росія, — правозахисники
Держава не має “єдиного вікна”, куди родини цивільних українців, яких незаконно утримує РФ, можуть першочергово звернутися по допомогу. Система органів, які займаються цим питанням, дуже широка — наразі таких органів більше десяти. Крім того, реєстри обліку зниклих цивільних українців у цих органів різні та не мають єдиної кількості утримуваних людей.
Про це 25 липня розповіли представники Медійної ініціативи за права людини та Центру прав людини ZMINA під час пресконференції у Києві.
Як повідомила адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, в Україні визначені державні органи, які опікуються питаннями осіб, позбавлених особистої свободи через війну проти України. Та попри значну кількість і розгалуженість, ці структури не утворюють єдину систему, в якому чітко визначений орган-координатор.
Наразі ключовими структурами, до яких найчастіше звертаються по допомогу, є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Уповноважений ВРУ з прав людини, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, а також Об’єднаний центр із координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України, при СБУ.
Альона ЛуньоваУкраїнці після зникнення їхнього рідного вимушені звертатися до різних структур, але, на думку правозахисників, це не тільки додатково травматизує родичів заручників РФ, але й дублює і перевантажує роботу державних структур. Родини також часто не знають, чи відбувається між цими органами якась комунікація та координація.
“Єдине вікно дасть родинам розуміння, куди їм звертатися по допомогу. Важливо, щоб держава нарешті визначилася, хто з низки органів бере на себе всю цю роботу”, — вважає правозахисниця.
Це підтверджують і родичі цивільних, незаконно позбавлених волі представниками РФ.
“Велика кількість органів — це велика складність. Коли звертаєшся, наприклад, до Координаційного штабу, то там рідних питають, що нового вони дізналися про полоненого? Але хочеться, щоб нову інформацію про зниклу людину родичі отримували від держави, а не навпаки. Мені доводиться постійно розповідати одну й ту саму інформацію про свого сина різним органам”, — зауважила Тетяна Попович, мати викраденого в Бучі цивільного Владислава Поповича, волонтерка.
Тетяна ПоповичНа думку виконавчої директорки МІПЛ Тетяни Катриченко, через обмеженість повноважень державні органи не готові брати на себе всю роботу щодо незаконно утримуваних РФ цивільних.
“Для цієї аналітичної довідки ми провели невелике опитування родин цивільних заручників. Одне з запитань: які, на їх думку, органи державної влади відповідальні за облік, пошук та звільнення цивільних? На практиці люди, готуючи звернення, намагаються отримати інформацію звідусіль — від місцевих депутатів до Офісу президента України. Вони навіть об’єднуються у громадські організації, оскільки так легше комунікувати з державою. Але зрештою не можуть отримати відповіді на свої запитання та визначити, який держорган може допомогти”, — коментує Катриченко.
Тетяна КатриченкоАдвокаційна директорка ZMINA Альона Луньова вказує й на іншу проблему — всі органи, які так чи інакше займаються незаконно утримуваними РФ, мають різні реєстри:
“Наразі є не менше п’яти реєстрів, які ведуть різні органи і куди вносять інформацію про незаконно утримуваних. Але жодної координації між цими реєстрами немає. Як немає і єдиної цифри від держави, скільки ж Росія утримує цивільних українців. Все це тому, що в кожному реєстрі зібрані дані, які жодним чином не скоординовані з даними з решти реєстрів. Ми маємо нарешті визначити, хто буде основним тримачем даних про цих людей”.
Тетяна Катриченко вважає, що держава досі не має єдиної системи, бо довгий час не могла визнати, що питання незаконно утримуваних РФ є великою проблемою і що за цими людьми стоять родини, яким потрібна підтримка.
Текст аналітики доступний за посиланням.
Переглянути відео із заходу можна тут.
Ця подія відбулася за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
