Для захисту українських дітей від російської агресії потрібно залучати міжнародні механізми – правозахисники Коаліції “Україна. П’ята ранку”
Сотні тисяч дітей в різний спосіб залишаються під контролем Росії, і захистити їхні права нині – задача, яку Україні складно вирішити без втручання міжнародної спільноти. Про основні виклики з 2014 року і до сьогодні говорили учасники пресконференції “Українські діти під контролем Росії: як захистити їхні права і майбутнє?”, що відбулась у Медіацентрі Україна-Укрінформ з нагоди Міжнародного дня захисту прав дітей.
У своєму свіжому дослідженні Центр прав людина ZMINA йдеться про те, як Росія незаконно переміщує українських дітей на свою територію та сприяє їх усиновленню, у тому числі, стимулюючи цей процес матеріально. Експерти констатують, що сукупність таких дій формують єдину політику, яку втілює вся вертикаль влади у Російській Федерації і яка спрямована на те, щоб розірвати зв’язок дітей з Україною, унеможливити їх повернення. Це становить злочин геноциду, зазначила правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
“З окупованих територій в інші держави дітей можна переміщувати лише за однієї підстави – якщо є небезпека для їхнього стану здоров’я. Більше того, якщо така небезпека є, треба знайти батьків чи опікунів і отримати від них дозвіл на переміщення. Важливо розуміти, що згода самих дітей і не може бути підставою для цього. Тим не менше, Росія почала переміщати заклади, які здійснюють піклування за дітьми з окупованих територій. Це почалося відбуватися ще до повномашстабного вторгнення. Зокрема, відомо, що напередодні, 19 лютого, у спортивний оздоровчий комплекс “Ромашка” у Ростовській області привезли і розмістили 457 дітей із трьох закладів з окупованої території Донецької області. Серед них і Донецька школа-інтернат №1. У квітні директорка цього закладу дала інтерв’ю, де вона зазначила, що рішення про переміщення цих дітей було прийняте за лічені хвилини і діти надали дозвіл і згоду на те, щоб їх поміщали у подальшому в російські сім’ї”, — говорить Онисія Синюк і додає, що так само для переміщення дітей окупанти масштабно використовують так зване таборування і санаторування як у Криму, так і на території Росії. Зокрема, минулого року окупаційна влада Херсону заявляла, що “на оздоровлення” таким чином має бути вивезено 5 тисяч херсонських дітей.
Варто також відзначити злочини щодо дітей, які лишаються на окупованих територіях: по факту, наслідки впливу є аналогічними – всіма можливими засобами окупанти стирають ідентичність цих дітей, використовуючи для цього федеральні освітні програми, проводячи “виховні” та “патріотичні” заходи, мілітаризацію та індоктринацію.
“Дітей, які живуть у “ДНР/ЛНР” нікуди не вивозили, їх просто перевиховують. В Запорізькій і Херсонській областях здійснюється так званий кримський сценарій перевиховання. Це повна заборона доступу до історії, мови і культури свого народи. І, навіть якщо якась дитина спробує згадати, що вона українська, окупанти застосовують до цих дітей “курси денацифікації”. І потім з’являються відео, у яких діти кажуть: “я вибачаюся перед російським народом, що називав їх “рашкою” та “орками”, я все зрозумів після курсів, і тому слава Росії”. Коли я бачу такі відео, я розумію, через що пройшла ця дитина, яке приниження пережила. Тому я хочу, щоб ми сьогодні згадали про більш ніж мільйон дітей, яких звільняють від того, щоб вони почували себе українцями”, – наголошує Валентина Потапова, керівниця напрямку національної адвокації у сфері освіти Центру громадянської просвіти “Альменда”.
Вона наводить приклади, зібраних у рамках проєкта “Меморіальна дошка” історій кримських дітей, які за дев’ять років виросли, були призвані до російського війська або пішли добровольцями і загинули. За плечима цих дітей був масований ідеологічний тиск через виховні заходи, шкільну програму, кадетський клас та “Юнармію”. Питання, на яке ще належить знайти відповідь, – ким є ці загиблі хлопці: злочинцями чи жертвами? Адже перевиховання чи ідеологічний вплив без переміщення не кваліфікуються ані як воєнний злочин, ані як злочин геноциду, при тому, що його мета очевидна – стирання української ідентичності.
Щодо насильницького переміщення українських дітей світ більш одностайних в оцінках. Експерти Московського механізму ОБСЄ 4 травня оприлюднили звіт, у якому ці дії визнані такими, що становлять воєнний злочин та злочин проти людяності. Тим самим РФ порушує цілу низку положень Конвенції про права дитини.
“У звіті наводяться приводи, які Росія використовує для переміщення дітей на свою територію – це передусім евакуація нібито під приводом безпеки, і в цьому контексті експерти уперше зробили висновок, що переміщення закладів виховання, зокрема, Херсонського інтернату, на територію Росії стало злочином проти людяності і воєнним злочином. Ще один привів, який використовує Росія, — передача дітей на усиновлення, під опіку в прийомні сім’ї. Перш за все, Росія прагне передати дітей-сиріт, і тих, що позбавлені батьківського піклування, в російські родини для переміщення в освітню російську систему і зміни їхньої ідентичності”, — пояснює юристка Регіонального центру прав людини Ксенія Корнієнко.
За її словами, важливими є висновки документа щодо усиновлення дітей, зокрема які відбувалися ще в 2014 році, коли щонайменше тисячу дітей було вивезено з Криму у рамках ініціативи “Потяг надії”. Наразі невідомо, що з цими дітьми сталося.
Експерти Медійної ініціативи за права людини досліджували питання, як росіяни дізнаються про дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, і виявили активність російських волонтерів та лікарів у соціальних мережах, які приїздять на окуповані території, знаходять таких дітей і сприяють подальшій їх передачі до прийомних батьків у Росії. Крім того, окупанти використовують тиск і насилля відносно батьків, яких беруть у заручники та утримують у місцях позбавлення волі, а діти залишаються вдома самі.
Керівниця напрямку документування Медійної ініціативи за права людини Анастасія Пантелєєва розповіла також про історію двох підлітків, 2006 року народження, що перебувають у Бердянську, окупованому місті Запорізької області.
“Наприкінці вересня минулого року до одного з цих підлітків приїхали російські військові – вони забрали його, надягли мішок на голову і вивезли у невідомому напрямку. Вдома була бабуся, вона шукала цього хлопця. Через п’ять днів стало відомо, що його утримують у захопленій адміністративній будівлі. Там останнім часом після окупації утримували цивільних заручників. Згодом стало відомо, що цього хлопця вивозили на так звані допити з імітацією розстрілу. Його катували електрострумом. Його однокласник потрапив майже у таку саму ситуацію – хлопця не утримували серед цивільних заручників, але його теж вивозили на допити. 24 травня цим дітям оголосили підозру і збираються їх судити”, — повідомила Анастасія Пантелєєва.
Підлітки не мають належної юридичної допомоги. З осені минулого року вони перебувають під домашнім арештом і не можуть виїхати з окупованої території – батьки одного з хлопців намагалися евакуювати його з міста, їх затримали і повернули під конвоєм до міста. В подальшому їм дозволили виїхати, але без дитини.
“Примусове переміщення і депортація дітей – це один з найтяжчих міжнародних злочинів, які Росія здійснює ще з 2014 року і використовує їх як інструмент для ведення війни. Якщо ми кажемо про правову кваліфікацію таких злочинів, вони можуть підпадати під три категорії: воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Усе залежить від кількості зібраних фактів і доказової бази, що у майбутньому правильно вплине на кінцеву кваліфікацію”, – говорить Євгенія Капалкіна, адвокатка Ukranian Legal Advisory Group.
За її словами, вирішення цього питання має відбуватися за активної участі міжнародної спільноти та існуючих для того механізмів, як-от залучення держав-покровительок – незалежних третіх країн, які б були посередниками у збройному конфлікті, що прописано Женевськими конвенціями. На жаль, цей механізм не був використаний чи ініційований від 2014 року.
“Як альтернатива – пропонується використання третіх країн, які мають консульські дипломатичні зносини з РФ, відповідно які б могли взяти на себе допомогу Україні для консульського забезпечення прав людини українців саме на території РФ, якщо це стосується відновлення паспортних документів або інших, що потрібні для підтвердження особистості у зв’язку із втратою чи знищенням документів. Так само не використовується цей механізм, але наша задача — ініціювати такі питання на міжнародному рівні, що ми робимо під час адвокаційних поїздок”, — додає Євгенія Капалкіна.
