Пошук зниклих безвісти в умовах війни: що має зробити держава вже сьогодні для захисту цих людей
30 серпня у світі відзначають Міжнародний день зниклих безвісти. За офіційними даними, станом на травень 2023 року в Україні було зареєстровано 23 тисячі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Серед них – військовослужбовці, цивільні та діти. Щодня ця цифра зростає. Правозахисники зазначають, що в Україні досі недосконала система захисту прав зниклих та їхніх родин.
Про проблеми, з якими стикаються громадські організації, державні органи та близькі зниклих, говорили на пресконференції “Чим і як живуть родини зниклих безвісти в Україні під час війни”, яку організувала Коаліція “Україна. П’ята ранку” в Медіацентрі Україна-Укрінформ.
Ухвалений в Україні понад п’ять років тому Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти” стосується зниклих в умовах воєнних дій на окупованих територіях. Але, за словами правозахисників, роботи для влади в цьому напрямі ще багато.
Наприклад, створена минулого року посада уповноваженого з розшуку осіб, зниклих безвісти, при Міністерстві з питань реінтеграції окупованих територій опинилася під загрозою ліквідації. А державні структури, які мають перебрати на себе цей функціонал, не мають єдиної, скоординованої стратегії роботи.
Альона Луньова, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA та представниця секретаріату Коаліції “Україна. П’ята ранку”, зауважує:
“Ми занепокоєні тим, що спеціальна посада, у сфері відповідальності якої координація дій між родинами зниклих, правоохоронними органами та іншими причетними до пошукових робіт організаціями, за наявною інформацією, буде ліквідована. Будь-яке розпорошення повноважень уповноваженого між відповідними підрозділами Нацполіції, Міноборони, СБУ, територіальними центрами комплектування (ТЦК) та соціальної підтримки має бути виваженим, обґрунтованим та давати розуміння, як діяти родинам зниклих та як вони можуть комунікувати з державою. Адже є суттєвий ризик, що в разі відсутності відповідальної особи буде важко розподілити обов’язки між органами, які візьмуть на себе реальну щоденну роботу, зокрема комунікаційну та координаційну”.
Із травня 2023 року почав діяти Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Витяг з цього реєстру є підставою для звернення до державних органів для одержання статусу та початку пошукових робіт щодо зниклих військових, оформлення відповідних пільг та виплат їхнім родинам. Це має полегшити шлях отримання відповідних державних гарантій, але на практиці так відбувається не завжди.
Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини, розповідає, що їхня організація фіксує багато випадків неправомірних вимог з боку регіональних ТЦК:
“Цими питаннями має займатися саме інституція уповноваженого. Родини зниклих безвісти не мають залишатися з цими проблемами сам на сам. Наразі до розшуку цивільних осіб долучився Координаційний штаб, який раніше займався тільки зниклими військовослужбовцями. Також бере участь пошуковий комітет Червоного Хреста. Але конче необхідна відповідальна особа, яка створюватиме чіткі алгоритми, координуватиме дії та комунікуватиме їх на всіх учасників процесу. Не можна ускладнювати людям, чиї близькі зникли безвісти, й так непростий шлях отримання необхідної допомоги від держави”.
Окреме питання – розшук зниклих та депортованих українських дітей. Органом, відповідальним за цей напрям, є Нацполіція. У разі підозри, що дитина була депортована, можна також звернутися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Але з початку повномасштабного вторгнення країна зіткнулася з викликами, яких раніше не було, а отже перелічених механізмів може бути не досить.
“Якщо раніше основна маса запитів до Служби розшуку дітей стосувалася підлітків, які втекли з дому, то з початком збройного конфлікту багато випадків, коли діти просто зникають у невідомому напрямку. Водночас нерідко один або обоє батьків були вбиті, і заяву на розшук подає родич чи навіть не рідні для дитини люди. Вони не завжди мають необхідну інформацію: актуальне фото дитини, документи, обставини та час зникнення.
Також ми стикаємося з проблемою зникнення українських дітей за кордоном. Навіть у країнах Європи. Особливо часто це траплялося під час хаотичної евакуації на початку вторгнення. За таких обставин навіть Нацполіція не має повноважень для розшуку дітей за межами країни. Наша організація готова підставити своє плече родичам зниклих дітей та державі й допомагати в пошуку за кордоном та залученні відповідних служб там”, – говорить Марина Липовецька, керівниця Служби розшуку дітей Всеукраїнської громадської організації “Магнолія”.
Громадська організація “Об’єднані морем”, яка займається розшуком військових моряків, зниклих у Чорному морі, має великі складнощі з пошуком та підняттям тіл. Оскільки більша частина акваторії наразі перебуває під контролем агресора, держава не може забезпечити пошукові дії під прицілом ворога та вимушена залучати третю сторону – уряди держав-посередників або міжнародні організації, які мають відповідні важелі впливу.
“Оскільки зараз фокус уваги міжнародної спільноти трохи відволікається від подій в Україні, ми маємо постійно утримувати їх у цьому інформаційному полі. В цьому контексті нас дуже непокоїть ліквідація офісу уповноваженого, робота якого була налагоджена, та перерозподіл його функцій між трьома різними організаціями. Є обґрунтовані побоювання, що ефективність процесу та якість комунікації буде знижена. Потрібен чіткий алгоритм взаємодії та зон відповідальності, щоб уникнути хаосу”, – заявляє голова організації “Об’єднані морем” Олеся Ауліна.
В організації “ПОЛІГОН 56” обурені, що ефективна посада ліквідується, а органи, яким передано цю функцію, вже не дають ради із завданнями. Органи МВС через одного видають довідки з реєстру, в яких у графі про статус вказано “немає відомостей”. Тобто база даних досі не працює повноцінно. Міноборони має гарячу лінію, діяльність якої широко не анонсує. До того ж у разі звернення люди не отримують належного зворотного зв’язку. Функція повернення тіл передана координаційному штабу та створює додаткове навантаження на його співробітників до завдань щодо повернення полонених та депортованих.
“Чим обґрунтоване рішення ліквідувати офіс уповноваженого під час війни? Після оприлюднення цього рішення ми вже отримали тисячі звернень від громадян з питанням “Що нам робити? До кого звертатися?”. Зараз дуже багато людей зникають на Луганському напрямку, і їхні рідні не розуміють, що вони мають робити”, – зауважує Олена Добича, голова організації “ПОЛІГОН 56”.
Учасники дискусії визначили кілька ключових моментів, які потребують негайного впорядкування та роз’яснення.
Зокрема, потрібно врегулювати питання з ліквідацією уповноваженого з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, повноваження якого зафіксовано у відповідному законі. Отже, щоб ліквідувати інституцію, потрібно спочатку внести зміни до нього. Поки що не оприлюднено жодного офіційного документа з цього приводу та не створено повноцінного механізму розподілу функцій для уникнення хаосу та безвідповідальності.
Крім того, наразі слідчі органи в Донецькій і Луганській областях перевантажені, і незрозуміло, як вони мають проводити додаткові розшукові дії щодо зниклих безвісти. На експертизу ДНК вже зараз чекають по сім-вісім місяців. Має бути врегульований механізм дій, щоб досягти максимального результату. Адже кількість зниклих військових і цивільних збільшується з кожним днем.
Також потрібно залучати та готувати додатковий кадровий ресурс до органів Нацполіції. Зараз один слідчий має одночасно 400–500 кримінальних проваджень. Такі обсяги фізично неможливо відпрацювати. В результаті втрачається багато часу для ефективних пошукових заходів.
Переглянути повний запис пресконференції можна за посиланням.
Усі фото в тексті – Медіацентр