Правозахисники розповіли про іноземних політв’язнів у Білорусі, серед яких є українці

31 січня в офісі Демократичних сил Білорусі в Чехії відбулася дискусія “Кордони перетнуті, свобода втрачена: переслідування іноземців у Білорусі”. До заходу долучилися білоруські та українські правозахисники, зокрема представниці Центру прав людини ZMINA, а також іноземні дипломати.

Колишня політична бранка зі швейцарським громадянством Наталія Герше відкрила захід. Вона розповіла про життя у в’язниці, зокрема перебування у штрафному ізоляторі: щоб зігрітися, вона бігала на місці й так била ногою об підлогу, що зламала ногу.

“У цеху Гомельської виправної колонії № 4, де я працювала разом з іншими жінками, стіни фарбували олійною фарбою. Одна з жінок знепритомніла від різкого запаху. Охорона вивела її на свіже повітря, але через короткий час повернула до роботи, і вона знову втратила свідомість. Після цього жінку доставили до медсанчастини, а потім каретою швидкої допомоги повезли до лікарні. Вона не з’являлася на роботі два тижні, а потім ходила з палицею. Виявилося, що вона перенесла крововилив у мозок і на все життя залишиться людиною з інвалідністю”, – згадує Наталія.

З 2020 року в Білорусі під політичні репресії потрапили щонайменше 75 іноземців. Наразі в ув’язненні перебувають 38 іноземних громадян, зокрема 36 офіційно визнаних політв’язнів, згідно з інформацією правозахисного центру “Вясна“.

За ґратами в Білорусі перебувають принаймні 13 українців, вісім росіян, четверо поляків, четверо латвійців, одного з яких відправили на примусове психіатричне лікування, двоє англійців і по одному в’язню з Литви, Естонії, США, Японії та Швеції. Крім того, у списках є один іноземець, країна громадянства якого невідома.

Постраждалих від політично мотивованих переслідувань звинувачують в “агентурній діяльності”, “тероризмі” (такі справи почали активно порушуватися від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну), “образі Лукашенка”, “образі представників влади” та “розпалюванні ворожнечі”.

Сумарно іноземні політв’язні отримали щонайменше 225 років ув’язнення. Деякі вироки особливо суворі, наприклад українців Сергія та Павла Кабарчуків, батька й сина, Гомельський обласний суд запроторив на 20 років у колонію посиленого режиму. Поляк Томаш Бяроза отримав 14 років в’язниці за “агентурну діяльність”. Найсуворіший вирок – 23 роки – отримав росіянин Олексій Куликов за фотографування військових об’єктів і генконсульства РФ у білоруському місті Гродно. Останнє слово в суді він сказав українською мовою.

Крім цього, у 2024 році в Білорусі вийшов пропагандистський фільм “Діти на прицілі. Завербовані ворогом”, де повідомили про затримання семи підлітків за “співпрацю з українськими спецслужбами”. У фільмі розповіли, що підлітки нібито об’єдналися в анархістський осередок “Чорні солов’ї”, який “під керівництвом Національної визвольної армії України” створила 16-річна громадянка України Марія Місюк. Дітей звинувачують в “акті тероризму”.

Політв’язнів вдається звільняти. Зокрема, п’ятьох громадян України було звільнено в обмін на російських військовополонених. Німець Ріко Крігер, засуджений до смертної кари в Білорусі, також був переданий Німеччині в межах великого обміну, коли офіцер ФСБ Росії Вадим Красіков був звільнений з німецької в’язниці. 

Останнім часом Лукашенко також “помилував” кілька сотень білоруських політв’язнів, водночас усе ще залишаючи понад тисячу в незаконному утриманні. Медіаекспертка Анна Любакова наголошує, що звільнення політв’язнів не означає їхньої повної свободи й це теж потрібно враховувати, висвітлюючи хвилі “помилувань”. Звільнені часто не можуть повернутися до нормального життя: за ними продовжують стежити силовики, багато хто не може знайти роботу чи виїхати з країни. Часом їх навіть намагаються завербувати до співпраці з КДБ або знову заарештовують.

Водночас кожен може сприяти звільненню політв’язнів з білоруської неволі. Правозахисники закликали поширювати історії людей, які перебувають за ґратами, надсилати запити про їхнє місце перебування і стан здоров’я, брати над ними менторство й писати листи.