У Києві відбувся передпоказ фільму “Люди кольору свободи”: ZMINA долучилася до дискусії про спротив в окупації

30 червня 2025 року в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбувся допрем’єрний показ документального фільму “Люди кольору свободи”. Стрічка створена ГО “Тутешні” за підтримки Сил спеціальних операцій ЗСУ та за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”. У фільмі зібрано історії спротиву в Криму, Донецьку, Луганську, Херсоні, Мелітополі, Новоазовську та інших містах. Серед героїв — учасники рухів “Жовта стрічка” та “Зла Мавка”, а також ті, хто залишився на окупованих територіях, але продовжує щоденну боротьбу за своє українське обличчя.

“Насправді ми вже над цим фільмом працювали рік. Я згадую, як трохи більш ніж рік тому ми подумали, що було б добре підсвітити тему людей, які перебувають в окупації. Тому що прірва між людьми, які живуть на підконтрольній території, і тими, хто в окупації, зростає. І нам дуже хотілося створити щось щемке, що змусило б людей задуматися: це не просто території — це люди, які там живуть. І це наші люди, українські, які опинилися в полоні цих умов”, — розповіла продюсерка та сценаристка стрічки, голова правління ГО “Тутешні” Анна Слюсаренко.

Після перегляду стрічки, яка розповідає про ненасильницький спротив українців на окупованих територіях з 2014 року і донині, відбулася публічна дискусія. У ній узяли участь: народна депутатка Таміла Ташева, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження” Олександр Сушко, представниця Офісу Омбудсмана Ольга Алтуніна, колишні цивільні заручниці Леніє Умерова та Людмила Гусейнова, творча група фільму та адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

Олександр Сушко нагадав, що боротьба за окуповані території — це не лише про “квадратні кілометри”: “Історії, які ми бачимо у фільмі, — це не про території, а про людей. І для нас дуже важливо, щоб це розумів світ і розуміло українське суспільство. Навіть якщо ми не знаємо, коли і як відновимо територіальну цілісність, ми повинні постійно сигналізувати: несправедливість досі існує”.

Таміла Ташева також наголосила, що державна політика щодо окупованих територій має фокусуватися не лише на територіях, а насамперед на людях: “У нас у центрі державної політики щодо окупованих територій має бути людина. І цей фільм дуже чітко про це говорить. Ми маємо повертати не лише території — ми маємо повертати наших людей. Нагадаю цифри: 233 особи наразі незаконно утримуються Росією в місцях позбавлення волі за так званими кримськими справами. У фільмі згадувалася цифра понад 16 тисяч таких незаконно утримуваних цивільних осіб. Та, на жаль, ми розуміємо, що реальні цифри набагато більші. Понад 3,2 мільйона людей живуть сьогодні в окупації — і всі вони фактично є заручниками російського окупаційного режиму. Дуже важливо комунікувати з цими людьми, давати їм сигнал, що вони не забуті. Бо це дійсно дуже сміливі люди, які щодня чинять спротив, навіть залишаючись на своїй землі в умовах окупації”.

Ташева закликала писати листи політв’язням, адже це дає людям силу триматися, а також не забувати, що окупація — це щоденна боротьба для мільйонів українців.

Під час обговорення Альона Луньова наголосила, що важливо, щоб історії з окупації звучали в медіа не лише для зовнішньої аудиторії, а й для тих, хто продовжує жити під окупацією.

“Для людей в окупації дуже важливо відчувати, що про них не забули, що їхнє життя не зводиться до теми колабораціонізму. Їм потрібно знати, що Україна бачить і визнає їхній щоденний вибір залишатись українцями в надскладних умовах. Це — про підтримку, про зв’язок, який ми не маємо втрачати”, — зазначила правозахисниця.

Вона також звернула увагу на необхідність державної підтримки для тих, хто вирішує виїхати з окупованих територій, а також на потребу оновлення законодавства щодо притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність: “Люди мають бути впевнені, що в разі евакуації вони не залишаться сам на сам із проблемами. Водночас ми повинні чітко розмежовувати тих, хто виживав в окупації, і тих, хто дійсно співпрацював з окупантами на шкоду інтересам України. На жаль, сьогодні це розмежування не завжди є справедливим, і це треба змінювати”.

Луньова також наголосила, що держава має враховувати специфіку життя в окупації під час ухвалення власних політичних рішень: “Мільйони українців на окупованих територіях мають документи, видані окупаційними адміністраціями, і не можуть підтвердити базові факти своєї біографії на підконтрольній Україні території. Якщо держава не розробить чітку політику щодо цього, ці люди опиняться в ще більшій ізоляції. Ми маємо готуватися до реінтеграції і тримати людей у фокусі політики — не території, а саме людей”.

Представниця Офісу Омбудсмана Ольга Алтуніна наголосила на важливості говорити про спротив не лише в політичному чи правозахисному контексті, а й у родинному й освітньому: “Історії героїв та героїнь фільму мають стати прикладом — не для повторення, а для натхнення. Це мають бути батьки, які розкажуть про це дітям, вчителі, які пояснять це в школах. Родина, освіта мають стати передавачами сенсів спротиву”.

Про ціну цієї боротьби на власному досвіді розповіли героїні фільму — кримськотатарська активістка Леніє Умерова та правозахисниця Людмила Гусейнова. Обидві були цивільними заручницями російського режиму.

На заході також була представлена виставка портретів цивільних жінок, ув’язнених за проукраїнську позицію. Вона стала візуальним доповненням до теми стрічки — про ціну спротиву і невидимий фронт.