Українські правозахисники та родини безвісти зниклих відвідали Боснію та Герцеговину для обміну досвідом з пошуку зниклих людей

20–27 квітня 2024 року представниці українських правозахисних організацій та члени родин сімей зниклих безвісти відвідали Боснію та Герцеговину. Ця поїздка була важливою для обміну досвідом. Захід організувала Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ). Серед членів делегації також була журналістка Центру прав людини ZMINA Еліна Суліма.

Зустріч українських організацій з представниками МКЗБ на Західних Балканах

Під час спілкування з представниками МКЗБ та членами родин зниклих безвісти українці дізналися про нові факти щодо злочинів, скоєних під час війни у Боснії та Герцеговині.

Війна у Боснії та Герцеговині тривала з 1992-го по 1995 рік. У ній брали участь серби, хорвати та боснійці – представники трьох етнічних груп, які на той час проживали на території країни. Під час бойових дій загинуло близько 100 тисяч людей, а ще 2,2 млн стали переселенцями або біженцями. Наразі близько 40 тисяч осіб як військових, так і цивільних вважаються зниклими безвісти.

Чотирирічний конфлікт завершився підписанням Дейтонських мирних угод. Завдяки йому сторони змогли провести обмін полоненими, але так і не розв’язали питання зниклих безвісти.

Незадоволені результатами домовленостей члени родин загиблих влаштували масові акції протесту: перекривали рух на автошляхах, перевертали машини та закидали будинки камінням. Такими агресивними діями вони хотіли змусити державу, Міжнародний комітет Червоного Хреста та міжнародну спільноту дослухатися до їхніх вимог. Саме вони стали тією рушійною силою, яка дозволила запустити процес пошуку зниклих осіб у Боснії. І саме завдяки їхнім зусиллям були зібрані свідчення та інформація про ті події.   

Меморіальний центр в Сребрениці

Родини, які об’єднувалися у спільноти, долучалися до розробки важливих законопроєктів. Це дозволило заснувати незалежний Інститут безвісти зниклих, прийняти відповідний закон та створити МКЗБ. Остання зʼявилася під час проведення саміту Великої сімки у 1996 році.

Основне завдання МКЗБ полягає у наданні допомоги у пошуку зниклих осіб, а також обстоюванні прав їхніх родин. Організація сприяє вирішенню цілої низки проблем, але уся відповідальність за пошук людей є обов’язком конкретної держави. МКЗБ у Боснії та Герцеговині домоглася прийняття Закону “Про осіб, зниклих безвісти та членів їхніх сімей”, проведення обліку безвісти зниклих та створення відповідного Інституту.

Наслідуючи приклад Боснії, інші балканські країни також змінили своє законодавство та створили подібні інституції. Так розпочалася міждержавна співпраця з обміну інформацією про зниклих людей. Завдяки цьому вдалося знайти та ідентифікувати 75% зниклих безвісти. Осіб більшої частини з них (16 тисяч) вдалося визначили за допомогою ДНК-експертизи – революційної технології, яка прийшла на заміну класичній методиці ідентифікації за одягом та речами. З кожним роком ця технологія вдосконалюється, дозволяючи досліджувати навіть складні рештки тіл.

Попри закінчення війни у Боснії досі продовжують шукати місця масових поховань закатованих. Правоохоронці досі знаходять останки страчених під час війни людей. Однак їхній пошук ускладняється тим, що з часом місцевість змінюється до невпізнанності, й свідкам тих подій стає дедалі важче встановлювати місцезнаходження могил. Через це близько 11 тисяч людей досі вважаються зниклими безвісти.

Меморіальний центр в Сребрениці

Члени українські делегації відвідали Меморіальний центр в Сребрениці, де дізналися про етнічні чистки мусульман, які проводилися сербськими парамілітарними угрупованнями під командуванням Радко Младича. Тоді для вирішення конфлікту Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію про введення миротворчого контингенту до деяких мусульманських анклавів, а саме Сребрениці, Жепи та Горажде. Їх оголосили зонами безпеки, а у селі Поточари, яке знаходиться поруч зі Сребреницею, розмістили близько 570 нідерландських миротворців. Попри їхню появу, серби почали наступ на боснійські анклави. Через це мусульмани змушені були шукати притулку на базі військ ООН.

Дізнавшись про те, що боснійські мусульмани переховуються у нідерландців, Младич висунув їм ультиматум. Він вимагав видати біженців, а якщо його вимога не буде виконана, погрожував знищити миротворців. Під тиском з боку сербів, військові ООН змушені були видати частину мусульманських чоловіків, яких після цього вивозили до віддалених районів, страчували та ховали у масових могилах. При цьому європейські інституції продовжували вести перемовини з усіма сторонами конфлікту.

Спогадами про ті події поділилися з українками представниці асоціації “Рух матерів анклавів Сребрениця та Жепа”. Усі вони пережили геноцид, під час якого загинуло від 22 до 40 членів їхніх сімей. Жінки розповіли про те, як вони постійно виходили на мітинги, щоб нагадати світові про події у Сребрениці. За їхньою інформацією, тоді боснійські серби вбили понад 10 тисяч людей.

“Коли ми дізналися, що наші чоловіки мертві, ми вимагали, щоб нам надали докази. Ми не могли повірити у це. Ми хотіли знати, де наші діти та чоловіки. У 1996 році була заснована МКЗБ, яка передавала нам останки наших рідних, щоб ми могли їх гідно поховати. Ми постійно були з ними на зв’язку. Нам доводилося самим усьому вчитися і навіть допомогати МКЗБ. Ми, звісно, ніколи не могли подумати, що нам колись доведеться таким займатися. Але життя настільки непередбачуване“, – розповіла одна з матерів.

Родини складали списки зниклих безвісти та активно співпрацювали з судовими установами, надаючи їм усю наявну у них інформацію.  

У листопаді 1995 року розпочалося засідання Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії. Тоді Ратко Младича звинуватили у цілеспрямованому знищенні мусульман в Сребрениці та видали ордер на його арешт. Але до рук міжнародного правосуддя він потрапив лише у 2011 році. До цього Сербія видала Радована Караджича, колишнього президента Республіки Сербської, який також був безпосередньо причетним до етнічних чисток. Їх обох звинуватили у геноциді та засудили до довічного ув’язнення. Окрім них, за масові страти засудили ще кількох боснійсько-сербських генералів.

Кладовище у Сребрениці

У липні 2019 року Верховний Суд Нідерландів визнав, що їхня країна є відповідальною за вбивства мусульман на 10%. Судді мотивували своє рішення тим, що миротворці видали сербам 350 чоловіків та підлітків, а не тисячі людей, які у них переховувалися.

Саміра Креніч, заступниця голови програми на Західних Балканах МКЗБ, розповіла, що після війни вони не мали звідки взяти досвід, щоб шукати безвісти зниклих.

“Тому ми вам розповімо, чому ми навчилися і що нам не вдалося зробити. Спочатку ми почали вносити зміни до законодавства, аби запустити процес пошуку безвісти зниклих осіб. Для цього ми налагодили співпрацю з їхніми сімʼями. Завдяки такій взаємодії була створена спільна база даних, куди вносили інформацію про зниклих людей. Окрім цього, ми проводили судово-медичні експертизи знайдених останків у масових похованнях та брали ДНК-аналізи у рідних для ідентифікації тіл. Ми змогли запустити процес пошуку безвісти зниклих, але нам не вдалося знайти усіх жертв. Ми досі шукаємо масові поховання. На жаль, ми не змогли притягнути до відповідальності усіх злочинців, які вчиняли масові страти. Дехто з них втік за кордон, дехто переховується, деяких не видають інші держави. Саме тому ми вважаємо, що ми не можемо рухатися вперед, поки не розв’яжемо ці питання”, — поділилася Креніч.