“Він хотів накласти на себе руки”: родичі бранців Кремля розповіли експертам Crimea Global про злочини РФ проти цивільних українців

У межах міжнародної конференції Crimea Global 19 листопада відбулася зустріч делегатів з Мексики, Бразилії, Судану та Іраку з родичами політв’язнів, неправомірно засуджених у Росії. В офісі PEN Ukraine за довгим столом учасники говорили про долі людей, які пережили катування та позбавлені доступу до медичної допомоги й зв’язку з близькими. Ця зустріч була організована Центром прав людини ZMINA спільно з Представництвом президента України в АРК, щоб іноземці – правозахисники та журналісти осягнули весь жах злочинів проти громадян України в окупації, які вчиняє Росія.

Фото Анастасії Мантач

Ольга, сестра політув’язненого 53-річного Марка Давидова, емоційно розповідала його історію. Вона не приховувала сліз. Її брат, вчитель із Криму, був затриманий російськими силовиками ще до повномасштабного вторгнення, у 2019 році, коли прямував до Туреччини. У нього в телефоні були фотографії з подій на майдані Незалежності в Києві під час Революції гідності 2014 року і листування з однією з лідерок сирійського опозиційного руху. Цього було досить, щоб російський суд ухвалив вирок – 18 років позбавлення волі за статтею “тероризм”.

“З Марка вибивали свідчення з мішком на голові. Зараз він уже перебуває в Рязанській області, п’ятий рік відбуває термін”, – голос Ольги затремтів.

Ольга, сестра Марка Давидова. Фото Анастасії Мантач

Олександра Баркова, сестра кримського художника й активіста Богдана Зізи, підхопила: “Кожен з нас розуміє, що ніяких гарантій нема. Можуть бути тільки катування, сувора жорстока тюрма”. Олександра каже, що з великими складнощами їй вдалось отримати листа від брата, який чекає на вердикт окупаційного суду відразу за трьома статтями. Його “провина” в тому, що 2022 року він вилив на двері та фасад будівлі адміністрації міста Євпаторії жовто-синю фарбу та кинув коктейль Молотова. Олександра зачитала іноземцям братового листа:

“Ви якось бачили, як умирають метелики?.. – з цих слів розпочав своє звернення проукраїнський активіст. І все ж, попри тортури й знущання, які пережив Богдан Зіза, кожен рядок просякнутий підтримкою України. – Куди б мене не відвіз російський автозак, у моєму серці буде завжди краса Криму… Я вважаю, що краще перебувати під російськими ракетами, ніж там, звідки вони вилітають”.

Батьки Валентина Вигівського. Фото Анастасії Мантач

Батьки Валентина Вигівського, який найдовше з усіх бранців Кремля перебуває в неволі – 10 років, поділились історією сина. Російський суд його визнав “шпигуном” за те, що той був учасником Євромайдану та Революції гідності й у вересні 2014 року поїхав до Криму на виставку авіації, бо був поціновувачем літаків. Більшу частину десятирічного ув’язнення чоловіка утримували в штрафному ізоляторі в одиночній камері, весь інший час – у режимі приміщення камерного типу. “Він хотів накласти на себе руки”, – поділилася мати Валентина Вигівського Галина. Але, за словами батьків, зараз його психологічний стан покращився – він сподівається, що після звільнення йому вдасться повернутися додому.

У політичних в’язнів – громадян України часто відсутній доступ до елементарних життєво необхідних речей: медичної допомоги та ліків. Брат кримчанина Алі Мамутова Февзі розповів делегатам конференції Crimea Global: “Моєму братові незабаром буде 48 років, і є в нього хронічні хвороби. Блокування доступу до ліків у кримських в’язницях – це вже звична історія. Ми йому не могли передати ліки навіть від головного болю”.

Февзі Мамутов. Фото Анастасії Мантач.

Тетяна Лук’яненко – сестра дружини Рустема Гугурика, затриманого 2022 року на КПП Чонгар і звинуваченого в участі в кримськотатарському партизанському русі, – розповіла, що в її родича також наразі серйозні проблеми зі здоров’ям і він не може отримати кваліфікованої медичної допомоги.

“В ув’язненні його здоров’я почало стрімко погіршуватися. Його доправили до колонії в Бурятії. Він перебуває в переповненій камері. Його постійно переводять до ШІЗО, востаннє він там перебував 20 днів. Система РФ робить усе можливе, щоб зламати людину в ув’язненні. Рустем невинна людина, яка стала жертвою репресивної системи”, – поділилася Тетяна.

Вікторія Нестеренко, менеджерка проєкту ZMINA, підсумувала: “Наразі більш ніж 60 кримським політичним в’язням не надають медичної допомоги. Ми вважаємо, що міжнародна спільнота може привернути увагу до тих ув’язнених, у яких є проблеми зі здоров’ям”.

Вікторія Нестеренко, ZMINA. Фото Анастасії Мантач

Уріа Фанчеллі, бразильський політичний аналітик і журналіст, поцікавився, як на практиці іноземці можуть допомогти політв’язням з України. На це батько Валентина Вигівського Петро, який найдовше з усіх присутніх чекає на звільнення родича, зазначив: “Якщо закордонні журналісти говорять про наших політв’язнів, російські “вертухаї” бояться їх чіпати. Це хоч якась безпека для наших людей”.

Ханнія Новелл (Мексика) та Натія Наврузов (Ірак). Фото Анастасії Мантач

Мексиканська журналістка Ханнія Новелл поцікавилась у близьких репресованих українців, чи розраховують вони на обмін.

Тетяна Лук’яненко, сестра дружини політв’язня Рустема Гугурика, з гіркотою зазначила: “Обміну цивільних засуджених немає. Обмін військовополоненими ускладнений, але він хоча б можливий. Україна не бере цивільних заручників, тому і обміну нема”.

Февзі Мамутов підхопив: “Чи можна тиснути на уряд, якщо є військовополонені? Мабуть, ні. Але об’єднуватись і обговорювати цю проблему треба”.

Того ж дня, 19 листопада, делегати конференції Crimea Global побували на місцях розстрілів та масових поховань в Ірпені, Бучі та Бородянці. Їх вразила жорстокість та підступність, з якою діяли російські війська на Київщині в лютому-березні 2022 року, і кількість скоєних злочинів проти цивільних.