Як подолати безкарність за тортури, вчинені окупантами: ZMINA виступила на заході в рамках Варшавської конференції ОБСЄ

Свобода від катувань та інших видів жорстокого поводження є невід’ємним правом відповідно до міжнародних норм, і жодні виняткові обставини, чи то стан збройного конфлікту, загроза війни або внутрішня політична нестабільність не можуть слугувати виправданням тортур. В той же час в контексті війни в Україні Російська Федерація застосовує катування і жорстоке поводження як системну і цілеспрямовану практику.

Про це йшлося під час додаткового заходу “Попередження та протидія катуванням у місцях несвободи: теорія і практика” в рамках Варшавської конференції з людського виміру, організованого Постійними представництвами Данії і Швейцарії при ОБСЄ.

Виступаючи на заході, голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик нагадала, що практика застосування тортур і насильницьких зникнень розпочалася одразу після того, як Росія почала окупацію Криму і гібридну війну на Донбасі.

Зокрема, 3 березня 2014 році у центрі Сімферополя представники парамілітарної групи “Кримська самооборона”, які діяли спільно з окупаційними силами, викрали кримськотатарського активіста Решата Аметова, який вийшов на одиночний протест проти окупації Криму. Пізніше його тіло було знайдене зі слідами катувань, руки були зв’язані, а причиною смерті став удар ножем в око. Потому жертвами насильницьких зникнень і тортур стали ще кілька десятків українських і кримськотатарських активістів, журналістів. У квітні 2024 року у Донецькій області були викрадені і закатовані до смерті Володимир Рибак, Юрій Поправка і Юрій Дяковський.

“На кожній новій хвилі російської агресії в Україні масштаб злочинів, зокрема катувань і насильницьких зникнень, кратно множився, – зауважила Тетяна Печончик. – Зараз у контексті повномасштабної війни можна говорити про десятки тисяч таких випадків. Їх причиною є безкарність і нездатність міжнародної спільноти зупинити агресора і притягнути до відповідальності винних”.

За словами Печончик, Офіс Генерального прокурора України ідентифікував 2200 потерпілих від катувань, встановлені особи 347 підозрюваних у цьому злочині, проти 258 осіб висунуті обвинувачення та 97 із них були засуджені, переважно заочно.

“Однак це тільки верхівка айсбергу, адже велика кількість злочинів відбулися і продовжують відбуватися на окупованих територіях, – розповіла Тетяна Печончик. – При цьому, як свідчать результати нашої польової роботи, навіть у звільнених регіонах є немало людей, які бояться повідомляти про пережитий досвід катувань правоохоронним органам, наприклад, через те, що мають родичів в окупації і побоюються помсти чи розправи над ними, або через те, що не вірять, що особи їхніх кривдників будуть встановлені і ці люди будуть покарані”.

Правозахисниця додала, що основний тягар щодо розслідування і притягнення до відповідальності винних у катуванні і жорстокому поводженні лежить на національних механізмах правосуддя. Утім, за її словами, важливою тут є також робота Міжнародного кримінального суду, який у своєму розслідуванні націлюється на вищих посадових осіб. Також, за словами Печончик, не можна недооцінювати механізми універсальної юрисдикції та можливість притягати злочинців до відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини на національному рівні в інших країнах.

Вона також наголосила на важливості підтримки потерпілих, включення їх в Реєстр збитків і компенсаційні механізми.

Під час заходу також виступили Террі Хаккетт, керівник відділу у справах осіб, позбавлених волі, Відділу захисту Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Калія Камбанелла, старша юридична радниця DIGNITY, та Люс Ахуангнімон, старша радниця з питань затримання та мобілізації Асоціації з питань запобігання катуванням (APT).