Як журналістам писати про злочини ненависті – відбулася практична дискусія

Комісія з журналістської етики та ZMINA провели дискусію “Злочини ненависті в ЗМІ: як працювати зі складними темами?”, під час якої йшлося, як не припускатися помилок під час висвітлення злочинів ненависті та не ставати рупором тих, хто практикує і пропагує насильство замість діалогу.

Ілюстративна фотографія

До заходу долучилися журналісти, редактори з різних регіонів країни, викладачі та студенти факультетів журналістики.

Андрій Кравчук, експерт правозахисного ЛГБТ-центру “Наш світ”, розповів, що особливість злочинів на ґрунті ненависті в тому, що вони скоєні за мотивами упередженості до певної ознаки людини – етнічного походження, релігії, сексуальної орієнтації тощо. Їхня головна відмінність від “звичайних” злочинів у тім, що злочини ненависті націлені проти конкретної групи людей і розколюють суспільство.

Кравчук також подякував українським журналістам за їхню роботу: “Саме журналісти стали першими союзниками ЛГБТ в Україні, і саме через ваш внесок поступово покращується ситуація зі ставленням суспільства до цієї теми”.

Утім, незважаючи на позитивні зміни в медіадискурсі, українські ЗМІ досі припускаються помилок під час підготування тематичних матеріалів. Наприклад, напади ультраправих на мирні зібрання ЛГБТ-спільноти медіа подекуди називають “сутичками” або влаштовують “дебати” між представниками вразливих до дискримінації груп і представниками ультраправих організацій. Андрій Кравчук зазначає, що в такий спосіб журналісти прирівнюють жертв до агресорів.

Ще одна чутлива тема, з якою журналісти мають правильно працювати, – насильство проти ромів. Координатор фонду “Чіріклі” з моніторингу мови ворожнечі щодо ромів в онлайн-просторі та медіа Роман Зіменко навів декілька важливих проблем, які журналістам варто врахувати. По-перше, за словами експерта, у разі висвітлення злочинів проти ромів зазвичай майже відсутній ромський голос у матеріалах попри велику кількість профільних експертів та організацій. Натомість медіа нерідко дають коментарі людям з протилежного табору, які не зацікавлені в толерантному діалозі.

По-друге, за словами Зіменка, журналісти іноді не дають голос самим жертвам нападів і не пояснюють проблеми злочинів на ґрунті ненависті. Правозахисник також розповів, що під час вибору візуального контенту з ромської тематики медіа подекуди використовують стереотипні образи ромів, які часто не відповідають дійсності.

Оксана Романюк, членкиня Комісії з журналістської етики та виконавча директорка Інституту масової інформації, нагадала учасникам дискусії про місію журналістики – інформувати суспільство правдиво і повно та дотримуватися балансу думок.  

“У наш час, коли події в ЗМІ подаються дуже швидко, стандарти балансу підмінюються технічним поданням сторін – жертви і агресора, – це штучний баланс, який не дає аудиторії розуміння, що істинно й що хибно”, – коментує Романюк. 

На переконання експертки, під час підготування матеріалів журналіст має аналізувати ситуацію, а не просто описувати її. Якщо медіа вирішили транслювати голос агресора, то перед кожним таким випадком має проходити редакційна нарада щодо доцільності цих коментарів, а журналіст має чітко проаналізувати аргументацію запрошеного гостя під час висвітлення. Романюк закликала представників ЗМІ не бути пасивними ретрансляторами ненависті, а шукати й показувати правду, а також давати позицію уповноважених представників держави, органів влади, місцевого самоврядування, які мають пояснювати, що роблять для подолання дискримінації та упередженості в суспільстві.

Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик підсумувала ключові поради для ЗМІ за результатами дискусії:

• не боятися порушувати складні теми й активніше висвітлювати проблематику злочинів на ґрунті ненависті, пам’ятаючи про значну суспільну небезпеку насильства, мотивованого упередженнями й ненавистю до окремих груп;
• надавати слово потерпілим від злочинів ненависті, пам’ятаючи про етичні стандарти в роботі з потерпілими;
• не ставити на один рівень потерпілих від злочинів ненависті та агресорів, екстремістські організації, які застосовують ідеологічно мотивоване насильство;
• уникати стереотипного зображення представників вразливих до дискримінації груп.

Також вона звернула увагу на презентовану Freedom House та Українською Гельсінською спілкою з прав людини базу символів ненависті й груп та рухів, що пропагують нетерпимість і дискримінацію, яка, зокрема, допоможе журналістам під час створення тематичних матеріалів.

Дивіться дискусію тут.

Читайте також: Заява Комісії з журналістської етики щодо недопущення випадків дискримінації в журналістській діяльності