Перегляд вироків, вибори і розслідування злочинів: чого чекати українцям після звільнення з-під окупації

10-13 червня Сили оборони України звільнили 7 сіл на півдні Донеччини та на Запоріжжі. Там, а також на східному фронті, тривають важкі бої, війська Росії намагаються контратакувати. Західні аналітики кажуть, що повернення окупованих територій України, яких наразі більше 100 тисяч квадратних кілометрів, буде тривалим та важким.

Протягом дев’яти років війни на Донбасі експерти і українська влада дебатували про те, як Україні реінтегрувати території після звільнення. З початком великого вторгнення ситуація ще більше ускладнилась. Як має виглядати повернення законної влади на українські землі? Хто і за що має понести покарання? Про це дебатували на круглому столі в рамках фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA.

Вид на Сєвєродонецький Азот у червні 2022 року

Для України не існує зразка, який можна скопіювати

Коли ще відбувалися Мінські переговори, Київ почав розглядати сценарій хорватського Вуковару – мирне повернення території з вибірковим покаранням колаборантів. Але консенсусу в цьому питанні на момент початку великого вторгнення Росії в Україні не було.

Що таке реінтеграція Вуковару. Після закінчення Хорватської війни за незалежність в результаті мирної реінтеграції під керівництвом ООН у 1998 році місто Вуковар разом з усім регіоном Східна Славонія, що були окуповані сербськими силами, повернулися під контроль Хорватії. Місцеві серби, які не брали участі у воєнних злочинах, отримали можливість стати повноправними громадянами Хорватії, і багато з них скористалися цим, залишившись у Вуковарі. Дехто з експертів вважав це можливим зразком для реінтеграції ОРДЛО та АР Крим. Водночас історія Вуковару сильно відрізняється від української: там мав місце етнічний конфлікт і не було іноземних військ. На Донбас та у Крим вторглись саме іноземні війська, а етнічного конфлікту – немає.

Керівниця відділу з питань правового забезпечення Представництва президента України в АР Крим Ольга Куришко вважає, що наразі вже не можна казати про будь-який міжнародний досвід як приклад, бо українська ситуація – унікальна.

“Я вважаю, що зараз ми створюємо таке законодавство, такі стратегічні рішення з боку держави, яких не було до цього моменту, – зазначає вона. – Бо в загальному всесвітньому контексті окупація не була така тривала, або, наприклад, були прийняті рішення, які були не дуже успішними. Так, частково беруться якісь аспекти – як люстрація або амністія, з розумінням того, що до чого призвело. Але так, щоб взяти якусь конкретну кальку і перенести на Україну – такого немає”.

Хто понесе відповідальність

За даними відділу з питань правового забезпечення Представництва президента України в АР Крим, тільки в Криму з окупаційною владою співпрацювали близько 200 тисяч людей. Вони співпрацювали добровільно чи з примусу, в тій або іншій формі, тому це питання є важким і контроверсійним, каже Ольга Куришко.

“Люди почали більше помічати і бачити, як це відбувається, і це змінює ставлення до співпраці (з окупаційними адміністраціями – ред.). Є розуміння, що така співпраця може бути добровільною, а може бути вимушеною, є історії, коли або ти, або твоя сім’я зазнає насильства, і ти ідеш співпрацювати. Я думаю, ми в цьому напрямку знайдемо якийсь вірний шлях”, – каже експертка.

Вона виділяє три речі, які, на її думку, має зробити держава для справедливого розгляду цього питання:

• Внести змін до законодавства щодо видів такої співпраці

Відповідальність має бути пов’язана з тяжкістю наслідків співпраці людини з окупантами. “Є різні форми, є різні модальності, і мають бути напрацьовані механізми. Зараз проводиться багато роботи в цьому напрямку, наприклад, щодо відповідальності вчителів: кого притягати, а кого не притягати”, – зазначає експертка.

• Прояснити питання амністії і люстрації

На її думку, амністія може бути застосована до тих осіб, які фактично могли співпрацювати з окупантами, але тяжких наслідків це не має. Під люстрацією (тобто недопущення до роботи у відновлених органах державної влади) мають підпадати ті, хто співпрацював з окупаційними адміністраціями.

• Продумати механізми збору доказів і підготувати людей

У зв’язку з окупацією впродовж 9 років частина доказів вже може бути втрачена. Необхідно, щоб вже зараз правоохоронна система розробляла механізми і вносились зміни в процесуально-кримінальне законодавство про те, яким чином може відбуватися збір доказів на деокупованих територіях. Також треба сформовати достатній кадровий резерв для правоохоронних органів та судів, оскільки знадобиться багато фахівців.

Що робити з документами?

Росія майже повністю вилучила з обігу українські документи на територіях, які утримує в окупації 9 років. Заміна документів на легальні після деокупації має відбуватися максимально швидко та безболісно для жителів окупованих територій, але при цьому так, щоб не відбулося порушень національного законодавства та міжнародних зобов’язань України, зазначає Онисія Синюк, аналітикиня Центру прав людини ZMINA.

Онисія Синюк

“Найефективнішим способом, скоріше за все, буде встановлення перехідного періоду, протягом якого буде допустимим використання зразка окупаційних документів та паралельно буде відбуватись їхня заміна. При цьому ті документи можуть бути використані тільки на території України: ніякої міжнародної легітимізації цих документів не має відбуватись”, – зазначає експертка.

“Ми маємо розуміти, що спроможності тих органів, які працюватимуть на деокупованих територіях, будуть обмежені, та їм підтримку будуть надавати ті органи, які перебували на момент деокупації на підконтрольних територіях. Це надзвичайне навантаження”, – додає вона.

Експертка пропонує ділити документи на 3 категорії:

• ті, що можуть бути замінені (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб);
• ті, що можуть бути замінені, якщо це не призведе до порушення прав людини чи порушення українського законодавства;
• ті, які не можуть бути легалізовані та замінені (наприклад, будь-які документи про націоналізацію майна окупантами).

Повний текст — за посиланням.