Правозахисниця: Воєнні злочини розслідуватимуть десятиліття

Докази ймовірних воєнних злочинів під час російської окупації українських територій збирають не лише слідчі, але й правозахисники. DW поговорила з співзасновницею коаліції “Україна. П’ята ранку” Тетяною Печончик.

Коаліція правозахисних організацій “Україна. П’ята ранку” виявляє, документує і зберігає докази ймовірних воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних на території України після російського вторгнення. Цього року вона серед трьох номінантів премії імені Вацлава Гавела, яку з 2013 року присуджує Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) за визначні досягнення у сфері захисту прав людини. Про особливості роботи правозахисників, а також перспективи розслідування ймовірний воєнних злочинів і покарання винних в інтерв’ю DW розповіла співзасновниця коаліції “Україна. П’ята ранку” Тетяна Печончик, яка очолює правління Центру прав людини ZMINA.

Виявлені в Ізюмі тіла можуть належати жертвам воєнних злочинів Росії. Фото: Emmanuelle Chaze/DW

DW: Пані Печончик, Ваша організація збирає докази ймовірних воєнних злочинів російської армії в Україні. У чому полягають головні виклики Вашої роботі? 

Передусім, це безпрецедентний масштаб злочинів. На сьогодні Офіс генпрокурора зафіксував 32 тисячі кримінальних проваджень за статтею 438 Кримінального кодексу України “Порушення законів і звичаїв війни”. І ця цифра не є остаточною, адже війна триває, нові звірства кояться щодня. Крім того, ця цифра не враховує велику кількість злочинів на територіях, до яких українська влада зараз не має доступу.

Коли буде деокуповано Маріуполь, додадуться сотні, якщо не тисячі нових жахливих епізодів воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Важливо докласти зусиль, щоб фіксувати всі ці злочини, надавати допомогу потерпілим, передавати задокументовані дані слідчим і прокурорам. Не тільки з огляду на безпрецедентну кількість міжнародних злочинів, скоєних під час російської збройної агресії, але й те, що такі злочини складніше розслідувати, ніж загальнокримінальні.

Яким саме чином правозахисники збирають докази ймовірних воєнних злочинів? 

Важлива координація між організаціями, які документують воєнні злочини. Фіксувати факти треба коректно, щоб задокументовані дані і свідчення могли бути використані в національних і міжнародних судах. Тому важливо, щоб групи, які ведуть документування, користувалися визнаними стандартами збору і верифікації даних з відкритих джерел, проведення виїзних польових місій, опитування свідків і потерпілих. До прикладу, якщо йдеться про документування та верифікацію даних з відкритих джерел, важливо не лише зібрати якусь інформацію, але й фіксувати весь ланцюжок її отримання: хто, де, коли і яким чином зберіг ту чи іншу інтернет-сторінку, знати, у яких форматах її зберегти, щоб потім можна було це використати як доказ у судах. 

Чи збирає ваша організація також речові докази ймовірних воєнних злочинів?

Речові докази, виявлені у ході польових місій (наприклад, знаряддя катувань або записи із персональними даними російських військових тощо), мають бути належним чином, із дотриманням усіх процесуальних вимог зібрані і зафіксовані слідчими. Ці докази не можна забирати самостійно, тому важливий контакт із органами слідства і прокуратури, які працюють у тому чи тому регіоні.

Кому Ви передаєте зібрані та задокументовані факти воєнних злочинів? 

Ми співпрацюємо з різними структурами. Це Комісія ООН з розслідування подій в Україні, Моніторингова місія ООН з прав людини, Московський механізм ОБСЄ. Ці органи формують свої звіти та оцінки, котрі важливі для того, щоб показати іншим країнам світу, що відбувається в Україні, та формувати консенсус щодо засудження дій Російської Федерації і підтримки України. Якщо говорити про кримінальну юстицію, то ми співпрацюємо з Офісом Генерального прокурора України і Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду. Коли опитуємо свідків і потерпілих, завжди з’ясовуємо, чи вони готові передавати інформацію тому чи іншому органу. Якщо людина погоджується, передаємо її контакти і деталі справи, а далі з нею вже безпосередньо спілкуються слідчі у рамках відкритих кримінальних проваджень. 

Повний текст інтерв’ю — тут.