Тільки 40% опитаних українців намагалися захистити свої права — Печончик

Тільки 40% опитаних українців намагалися захистити свої права, зауважує голова Правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик. В ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні. Вдень” вона розповіла, що українці знають про свої права.

Ведучий:

Роман Коляда

Чи насправді ми просунулися у знанні про права, в розумінні, що таке права людини?

— Вперше дослідження “Що українці знають про свої права: порівняння стану 2016-2018 років” було проведене у 2016 році, і було повторене. Це соціологічне опитування дорослого населення, а саме — 2000 респондентів. Невеличкі зміни є протягом двох останніх років. Якщо говорити про десятиліття, то динаміка є. В цілому у нас країна ділиться на дні половини: одні — патерналісти, які очікують від держави якихось благ, того, що держава повинна їм щось надати, а інші — активні люди, які кажуть, що держава не повинна нам заважати і що вони самі все зроблять і їм не потрібна ніяка опіка.

Цей поділ корелюється на ставлення до прав?

— Якщо подивитися на ставлення до різних прав, то є різниця. Наприклад, у нас половина населення, навіть більша половина, є пасивними і зневіреними у захисті своїх прав. Тільки 40% опитаних намагалися свої права захистити, у той час як 60% взагалі не намагалися нічого зробити. А з цих 40%, які намагалися, успішно відстояла свої права лише одна третина.  У Західній Європі відсоток людей, які відстоюють свої права, є набагато більшим — близько 70%.

Чи корелюється цей низький відсоток людей, які беруться взагалі захищати свої права з бездіяльністю або поганою діяльністю судочинства, правоохоронної системи?

— Звичайно. Ми запитували в українців, які способи захисту прав людини вони вважають найбільш ефективними, і вся правоохоронна система знаходиться нижче, ніж засоби масової інформації. Звернення до засобів масової інформації на першому місці.

Наші люди вважають, що найкраще, що можна зробити, це піти у ЗМІ. Можливо, розголос їхньої проблеми дає їм якусь надію, що щось буде вирішено. А далі йдуть вже суди поліція, прокуратура. За два останні роки вони наростили свої показники, оскільки у 2016 році ця криза недовіри була катастрофічною. Вона все ще є, проте показники цих структур все ж зростають. Це може бути пов’язано з тим, що почались реформи, зокрема була запущена патрульна поліція.

Як пов’язане знання про свої права з таким сумним і поширеним явищем як дискримінація?

— Населення України не розуміє, що таке дискримінація. Дуже часто люди вважають, що це будь-яка соціальна нерівність чи несправедливість. А коли вони справді стають жертвами дискримінації, вони не усвідомлюють, що це дискримінація. Найпростіший приклад дискримінації за ознакою віку, яким просякнуті сайти з пошуку роботи.

В Україні є два органи, які можуть розглядати скаргу про дискримінацію: це суди та уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Прослухати повну версію розмови.