“Ти читаєш і не розумієш, як це працюватиме”. Правозахисниця про новий законопроєкт щодо реінтеграції Донбасу

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України оприлюднило для ознайомлення текст проєкту закону “Про державну політику перехідного періоду”. Він викликав неоднозначну реакцію серед журналістів і представників правозахисної спільноти.

Чимало експертів вітали саму спробу з боку української держави нарешті врегулювати багато юридичних аспектів, пов’язаних із захопленням українських територій Росією та їхнім подальшим поверненням. Водночас вони озвучили низку критичних зауважень до самого тексту закону і заходів, які він пропонує.

Щоб розібратися в цій темі, “Новости Донбасса” запросили менеджерку Центру захисту прав людини ZMINA Альону Луньову. Її організація в партнерстві з низкою інших підготувала аналіз цього документа із зауваженнями та пропозиціями.

Поява законопроєкту – це плюс чи мінус? Як ти оцінюєш цей досить великий документ?

Я вважаю, що однозначний плюс, тому що це така заявка держави.

Профільне міністерство підготувало своє бачення, подало на обговорення. Ми тепер принаймні знаємо, як держава може бачити роботу з негативними наслідками збройного конфлікту.

Однозначно перевагою є те, що вони говорять про події на Донбасі та в Криму як про один збройний конфлікт, і це просто його різні вияви на різних територіях. Перевагою є умовно однаковий підхід до реалізації прав жителів окупованих територій. Він має свої обмеження, але держава заявляє, що однаково ставиться до жителів непідконтрольних територій.

До плюсів можна зарахувати й те, що держава повинна так чи інакше розв’язати питання амністії, люстрації, вирішити, як ми працюватимемо з документами, виданими на окупованій території. Тобто держава планує, що ми повинні розв’язати. Звичайно, інше питання, як це в законопроєкті прописано. Тому що той вигляд, який він має зараз, викликає багато критики з боку громадських організацій, які працюють з конфліктом не перший рік.

Ми приблизно розуміємо, як воно може працювати, якщо цей законопроєкт у такому вигляді буде ухвалений. Тому, звичайно, ми свої зауваження висловили. І вони здебільшого стосуються не конкретних формулювань, а загального підходу.

Документ претендує на те, щоб бути таким собі всеосяжним регулятором всього-всього, що стосується конфлікту. Це не тільки про права людини. Це про економічну складову, про різні інвестиційні режими. Тобто це дуже велика претензія на регулювання нашого спільного майбутнього.

До проєкту є питання, звичайно ж, і іще виникатимуть, тому що деякі рішення не напрацьовані. Їх не можуть просто дати зверху, тому що так побачило міністерство. Вони повинні обговорюватися. І це такі гострі питання, як, наприклад, люстрація або заходи, що стосуються осіб з високим статусом на окупованих територіях, в органах окупаційної влади, і що з ними буде далі.

Але ключове, що повинен дати цей або схожий законопроєкт, – це відповідь на питання: “А що буде?” І ось цю функцію законопроєкти, звичайно, наразі не виконують.

У нас немає поки що відповіді, як виглядатимуть перехідні або міжнародні адміністрації, або цивільно-військові на деокупованих територіях. Але це те, що потрібно обговорити, зокрема, на міжнародному рівні, тому що ми самі не можемо цього вирішувати в односторонньому порядку. На жаль, ми маємо збройну агресію з боку Російської Федерації. Ми маємо міжнародний конфлікт.

Я думаю, що закон має бути рамковим, він повинен був поставити ключові вектори, питання, які держава на себе бере, – якісь червоні лінії, яких я не люблю, повинні бути в рамковому законі. І мають бути виписані в окремі закони “вужчі” питання. Безумовно, це кримінальна відповідальність, люстрація, деморалізація. Це вже три закони щонайменше. Це питання, пов’язані з тим, що в законопроєкті названо новим словом “конвалідація”, або підтвердження договорів, різних інших документів, виданих на окупованій території. Це питання виборів на деокупованих територіях, які потрібно розв’язати пізніше. Це питання перехідних адміністрацій. І так далі. Тобто щонайменше шість законів, але я думаю, що їх повинно бути більше, тому що деякі питання не можуть бути врегульовані в новому законі.

Є правила внесення змін, наприклад, до Митного кодексу, до Податкового кодексу, до Кримінального кодексу. Для цього всього повинні бути окремі закони. Здавалося б, це технічна штука, але вони мають бути окремими.

У проєкті закону йдеться про те, що перехідний період триває 25 років. Звідки взялася ця цифра? Я розумію, що ти не представниця Мінінтеграції, але, можливо, є якісь ідеї щодо цього?

Це не єдина цифра, яка викликає питання. Наприклад, у законопроєкті йдеться, що національний діалог триватиме два роки після деокупації. Чому саме два роки – незрозуміло. І те саме з 25 роками.

Я думаю, що на це вплинуло ознайомлення з досвідом міжнародного врегулювання конфлікту, зокрема в Хорватії, тому що віцепрем’єр і команда міністерства туди з’їздили й були дуже натхненні хорватським досвідом. Але ми не знаємо, чи було це обґрунтовано якимись дослідженнями.

Таких цифр, тез, рішень, які, на мій погляд, не є обґрунтованими, у законопроєкті вистачає. Наприклад, законопроєкт пропонує зробити митний режим усюди: і в Криму, і на Донбасі. А спричиняє повернення до списку дозволених товарів, до обмеження ось цим законним переліком товарів, які можна перевозити через КПВВ.

Ми все це добре пам’ятаємо: як погано було, коли існував список дозволених продуктів, тому що зараз є перелік заборонених товарів і якісь інші особливі обмеження, ліміти щодо перевезення грошей, багажу та особистих речей. Так, законопроєкт пропонує повернутися до Митного кодексу й користуватися ним. Але чомусь таке рішення запропонували. Чому воно таке? Незрозуміло.

Фото: AP / Evgeniy Maloletka