Українці в армії РФ: жертви злочину перед судом в Україні

Насильно мобілізовані на окупованих РФ територіях українці є жертвами воєнного злочину. Та здаючись в український полон, вони отримують тюремні терміни за державну зраду. Наскільки це правомірно — у статті DW.

Українці, які воюють на боці Росії, можуть здатися в полон — так само, як росіяни. Відтоді вони набувають статусу військовополонених і мають користуватися правами, передбаченими Женевською конвенцією. Серед них — захист від кримінального переслідування за участь у війні. Виняток становлять воєнні злочини — зокрема, обстріли житлових будинків та цивільної інфраструктури, катування та вбивства мирних жителів.

Українці є такими самими військовополоненими, як і росіяни, вважають юристи. “Люди, мобілізовані навесні та влітку на Донеччині та Луганщини де-факто ставали частиною збройних сил РФ, оскільки структури так званих “ДНР” та “ЛНР” перебували під загальним контролем РФ. А всі українці, яких мобілізують після незаконної анексії РФ українських територій, стають частиною російської армії вже не лише де-факто, але й де-юре”, — у коментарі DW пояснює експерт з міжнародного гуманітарного права Костянтин Задоя.

На самому початку повномасштабного вторгнення у групи експертів ОБСЄ, яка відстержує порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, вчинених на території України після 24 лютого 2022 року, були нарікання на непоодинокі кримінальні провадження проти полонених, по суті, у зв’язку з самим лише фактом їхньої участі у бойових діях, каже Задоя. Однак, схоже, нині така практика припинилася. Наразі російських військовополонених судять лише за воєнні злочини, як це передбачає Женевська конвенція. Водночас процеси над українцями, що воювали на боці Росії, дещо інакші.

Інкриміновані статті

Найчастіше Служба безпеки України висуває таким українцям підозру в державній зраді (стаття 111 Кримінального кодексу України). Їм також інкримінують посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (стаття 110 ККУ), участь у незаконних збройних формуваннях (стаття 260 ККУ) та терористичних організаціях (стаття 258-3 ККУ). Рідше — колабораційну діяльність (стаття 111-1 ККУ).

Такі статті висувають навіть тоді, коли фабула справи, озвучена слідством, має ознаки воєнного злочину. “Як оператор-навідник танку Т-72 він здійснив щонайменше 20 пострілів по житлових багатоповерхівках Маріуполя“, — повідомляє СБУ про бойовика “ДНР”, підозрюваного у держзраді та участі в незаконних збройних формуваннях.

Полонених українців, що воювали на боці Росії, дуже рідко судять за воєнні злочини. Так, з повідомлень офіційних органів відомо лише про одну підозру в порушенні законів та звичаїв війни (частина 1 статті 438 ККУ), оголошену бойовику “ДНР”. За даними СБУ, він погрожував мешканцям окупованої Херсонщини. “Крім того, встановлено факти його стрільби по мирних мешканцях, з яких він хотів вибити зізнання у нібито їх причетності до українських партизанів чи диверсійно-розвідувальних груп”, — зазначили в спецслужбі. Додатково підозрюваному інкримінували держзраду.

Фото: Stanislav Krasilnikov/TASS/dpa/picture alliance

“На мій погляд, якщо військовополонених судять за державну зраду, це не є порушенням міжнародного гуманітарного права. Адже державна зрада відбувається до того, як людина починає брати участь у бойових діях проти України — тобто це те, що передує участі у війні”, — коментує Костянтин Задоя. Складнішою, за його словами, є ситуація, коли українцям у лавах російських збройних сил інкримінують участь у незаконних збройних формуваннях або терористичних організаціях. “Якщо виходити з того, що всі ці люди діяли під загальним контролем РФ і фактично є комбатантами РФ, то виникає питання, наскільки інкримінування їм таких злочинів відповідає вимозі міжнародного гуманітарного права не переслідувати та не карати комбатантів протилежної сторони за сам факт участі в бойових діях”, — каже він.

Версії обвинувачених

Озвучуючи версію слідства, СБУ майже завжди зазначає, що українці служили на боці супротивника добровільно. Частина підозрюваних і обвинувачених справді воювала на боці “ДНР” та “ЛНР” ще від початку окупації цих територій. Але, з іншого боку, під час допиту в суді полонені українці часто заявляють, що були примусово мобілізовані Росією напередодні або під час повномасштабного вторгнення.

Так, один із засуджених пояснив, що отримав повістку від “військових ДНР” в окупованому Сніжному за день до повномасштабної війни, 23 лютого. Його відправили на навчання у Джанкой в анексованому Криму, а вже в березні поставили на блокпост в окупованій частині Запорізької області. Вже там чоловік, як він зізнався, “добровільно” підписав контракт зі збройними силами Росії. Влітку був поранений і захоплений у полон.

Інший засуджений у суді стверджував, що на фронт його забрали із в’язниці в Луганську. За його словами, туди прийшли представники Росії та “фактично змусили до підписання контракту на проходження військової служби у Збройних силах Російської Федерації”. Він воював менше місяця – з кінця серпня до початку вересня, і був захоплений у полон біля Куп’янська Харківської області. У суді він заперечив участі у бойових діях — казав, що лише облаштовував укріплення та окопи.

Вирок за одне засідання

“Ще 15 бойовиків “ЛДНР” отримали по 15 років ув’язнення”, — читаємо в одному з повідомлень на каналі СБУ в Telegram у грудні минулого року. Зазвичай суди розглядають такі справи одну за одною, по черзі викликаючи обвинувачених відеозв’язком з табору для військовополонених, у коментарі DW каже адвокат Денис Чехов. Він захищає полонених українців, що воювали за РФ, як державний адвокат. За його словами, розгляд таких справ надзвичайно швидкий — усі стадії судового процесу відбуваються протягом одного засідання, адже обвинувачені повністю визнають провину. Вони йдуть на це, щоб якнайшвидше взяти участь в обміні, вважає адвокат.

“Одного забрали з інституту, іншого — на зупинці, решті — просто видали повістки, — говорить про мобілізацію своїх підзахисних Чехов. — Водночас примусова мобілізація не є обставиною, що пом’якшує провину. Вони могли не їхати на війну – адже їх не під конвоєм туди везли. Вони мали можливість вийти за межі військової частини, могли зійти з поїзда або втекти з навчань. Коли перебували на позиціях — також мали таку можливість”.

Суд визнає їх винними і призначає від 12 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Інколи примусово мобілізовані отримують навіть більше покарання, ніж ті бойовики, що служили з 2014 року. Адже в березні, після початку повномасштабного вторгнення, Верховна Рада посилила покарання за державну зраду. За цей злочин, вчинений в умовах воєнного стану, можна отримати від 15 років позбавлення волі до довічного. Покарання за ту саму держзраду, але вчинену до 24 лютого, менше — від 12 до 15 років позбавлення волі.

Факт примусу до мобілізації

Правозахисники вважають такі вироки неспівмірними. “Напевно, так не має бути, — коментує DW директорка з адвокації громадської організації ZMINA Альона Луньова. — Адже державна зрада – це діяння з умислом, коли людина розуміє і хоче негативних наслідків для України. Але якщо людина в примусовому порядку потрапила до війська РФ і не вчинила інших злочинів, зокрема воєнних, не зрозуміло, чому Україна не враховує ці факти”.

На думку Луньової, слідчі та прокурори мають доводили, що людина потрапила у військо супротивника добровільно, а не вважати так за замовчуванням. “Водночас не можна говорити, що всі примусово мобілізовані мають бути звільнені від відбування покарання, — додає правозахисниця. — Тому що від примусової мобілізації до моменту потрапляння в полон може пройти кілька місяців. І весь цей час людина воювала на боці супротивника. Кожну справу треба розглядати індивідуально”.

Читайте повний матеріал за посиланням.