Ув’язнені голоси Криму

Як Російська Федерація не лише переслідує та позбавляє свободи кримських татар, а й намагається змусити їх мовчати. Історії громадянських журналістів і правозахисників.  

Уперше до кримського правозахисника Еміра-Усеїна Куку російські силовики прийшли з обшуком у квітні 2015 року. “Коли весь дім перевернули, а на Еміра одягли наручники, мій дев’ятирічний син запитав: “Це ж вони так само приходили до дідуся 1944 року, так? Тільки зараз до нас прийшли ФСБ, а тоді НКВС…” — розповідає Мер’єм Куку, дружина Еміра-Усеїна. — Навіть дітям усе було зрозуміло. Історія зробила новий виток: 1944 року на кримських татар вішали ярлик “зрадники”, а тепер — “екстремісти” і “терористи”. Так само, як і тоді, нас оббрехали і обмовили. Не знаю, чим ми так заважаємо Росії. Просто бажанням жити на своїй землі?”.

Після анексії півострова Росією 2014 року в Криму почали переслідувати тих, хто мав інакшу позицію, ніж офіційна позиція Російської Федерації. Репресій зазнали, передусім, громадські активісти, незалежні журналісти та всі, хто не боявся говорити і публічно засуджувати діяльність окупаційної влади в Криму.

Сьогодні у списках українських правозахисних організацій — 92 особи, яких вважають політичними в’язнями. Це українські громадяни, які перебувають в ув’язненні на території Російської Федерації та окупованого Криму. Проти частини з них були сфабриковані справи через їхню журналістську та правозахисну діяльність, а також через їхні релігійні переконання.

“З цих 92 людей 88 — це кримчани або люди, заарештовані у Криму. Серед них 70 — це кримські татари, звинувачені в “тероризмі” й причетності до руху “Хізб ут-Тахрір”, який вважається в Росії терористичною організацією, а в Україні діє легально, — розповідає Тетяна Печончик, правозахисниця, голова правління ГО “Центр інформації про права людини”. — Чому ми виокремлюємо справи громадянських журналістів, активістів і правозахисників? Частина цих людей, на наше переконання, була ув’язнена лише тому, що сильно дратувала окупаційну владу, фіксуючи порушення прав людини та переслідування кримськотатарської спільноти, висвітлюючи політично вмотивовані судові процеси, обшуки й арешти. І хоча їх звинувачують у нібито терористичній діяльності, але справжньою причиною є їхня активна громадянська позиція. Ми вважаємо, що їх невипадково вибрали серед багатьох інших кримських мусульман — щоб чинити тиск і щоб інформація, яку вони фіксували, не була розповсюджена”.

Не боятися і не мовчати: громадянська журналістика в Криму

Тетяна Печончик розповідає, що Центр інформації про права людини зафіксував понад 300 випадків переслідувань журналістів у Криму за 6 років окупації.

“Так професійна незалежна журналістика у Криму фактично зникла як явище. Окремі редакції і журналісти були змушені виїхати на материк. Ми порахували, що близько 10 видань цілими редакціями покинули окупований Крим і працюють в екзилі. Інші професійні журналісти, які залишилися на півострові, просто пішли з професії, бо не змогли працювати в умовах тиску і цензури, — пояснює правозахисниця. — Але є й ті, які щиро привітала “русскую весну” і окупацію Криму: вони працюють як пропагандисти і не дають об’єктивної картини того, що там відбувається”.

Російська влада обмежила в’їзд і українським журналістам до Криму, декому, як Тарасу Ібрагімову, — на кілька десятків років.

“Крим фактично перетворився на інформаційне гетто, де робота професійних журналістів і професійних медіа є дуже ускладненою і небезпечною. Але попит на інформацію все одно є, і хтось має розповідати про репресії, переслідування і тиск”, — пояснює Тетяна Печончик.

Повний текст шукайте тут.