“Величезна кількість міжнародних судових механізмів не покриває всього масштабу звірств, які відбуваються в Україні” ― Тетяна Печончик

14-15 липня в Гаазі проходить конференція Міжнародного кримінального суду щодо відповідальності Росії за воєнні злочини в Україні. Запрошений Міністр МЗС України Дмитро Кулеба. Також участь візьмуть представники уряду Нідерландів, Офісу прокурора МКС та Єврокомісії. В ефірі Українського радіо цю подію прокоментувала Тетяна Печончик, керівниця Центру інформації про права людини, Центру прав людини ZMINA.

Програма: Сьогодні. Вдень

Ведучі: Ірина Славінська

Про участь Центру прав людини ZMINA у конференції

“У переддень цього заходу ми зібралися з правозахисними організаціями, щоб обговорити, яким чином має функціонувати інфраструктура правосуддя й справедливості на національному рівні, як відбувається зараз розслідування воєнних злочинів, які ми бачимо в цьому пробіли, та представити свої рекомендації. Ми їх вчора напрацювали, і сьогодні представниця від неурядового сектора Надія Волкова презентує наші висновки та рекомендації на основній конференції. Ми сподіваємось, що це буде не єдиний захід, а такий формат у сфері подолання безкарності та притягнення до відповідальності воєнних злочинців працюватиме на регулярній основі”.

Про рекомендації правозахисників з неурядового сектора щодо ефективності покарання агресора

“У нас є пробіли на рівні законодавства, що не дає змоги ефективно розслідувати воєнні злочини, і також є проблеми із самою спроможністю національних органів слідства ― прокуратури, судів ― розслідувати такі справи. Щодо законодавства. Перше ― потрібно гармонізувати наш Кримінальний кодекс з міжнародними стандартами. Такий законопроєкт було ухвалено більше року тому Верховною Радою, але він досі не підписаний Президентом. Проблема в тому, що в законодавстві на національному рівні немає складів воєнних злочинів. Наприклад, навмисне вбивство цивільного населення, зґвалтування, використання цивільного населення як живих щитів та багато інших злочинів. У нас є просто загальна стаття 438 Кримінального кодексу про порушення правил ведення війни, тож всі 20 тисяч проваджень зареєстровані під цією статтею без конкретної типології. Друге ― Україна повинна ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду, який вже має юрисдикцію над Україною, але Україна повинна стати повноправною учасницею і набути додаткових прав, що їх мають усі члени Міжнародного кримінального суду. І третя важлива рекомендація. Ми бачимо, що на національному рівні з існуючою системою правосуддя, яка була неефективною і до війни, розслідувати таку кількість воєнних злочинів проти людяності буде дуже проблематично. Тож ми виступаємо за створення гібридного механізму з включенням міжнародного елемента в національну систему розслідування воєнних злочинів та створення гібридного суду з участю українських та закордонних суддів. Ми вважаємо, що закордонні фахівці, які мають відповідний досвід, допоможуть національній системі органів досудового розслідування і судам впоратись із цим викликом”.

Про координацію міжнародних зусиль у справі розслідування воєнних злочинів

“Сьогодні збиранням інформації, документуванням воєнних злочинів проти України займаються багато різних органів. На міжнародному рівні це система різних судів, головним є Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Злочини з порушення прав людини під час збройної агресії розглядає Європейський суд з прав людини, є також скарги в Міжнародному суді ООН. Крім того, були створені деякі нові інструменти, наприклад, Комісія ООН з розслідування подій в Україні. Також у низці країн є універсальна юрисдикція. Це означає, що вони можуть розслідувати злочини, скоєні на території іншої країни людьми, які не є громадянами цієї країни. Відповідно, ряд країн проводять свої національні розслідування, користуючись цим принципом універсальної юрисдикції. Але тут, звісно, не має бути дублювання і повинна бути налагоджена координація, щоб ці справи належним чином розподілялися і були покриті увагою та ресурсами більш-менш рівномірно. Однак, за такої великої кількості органів, що займаються розслідуваннями, все одно маємо певні лакуни, які не підпадають під юрисдикцію жодного з існуючих міжнародних судів, це злочин агресії ― один із чотирьох найтяжчих злочинів на додачу до злочину геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Якщо три останні розслідує МКС, то саме по злочину агресії він не має юрисдикції на території України. Але злочин агресії є ключовим, тому що якби не було російського нападу і неспровокованої війни, то не було б і наступних воєнних злочинів. Отже, зараз ми працюємо більше з тим, що випливає зі злочину агресії ― вбивства, тортури, насильницькі зникнення, депортація, зґвалтування тощо. Але не йдеться про те, що стало причиною цих злочинів, а саме: наказ і напад Росії на Україну. Відповідно, йдуть обговорення, яким має бути цей трибунал щодо злочину агресії, яким чином його створити. Величезна кількість існуючих механізмів та ініціатив все одно не покриває всього масштабу звірств, які відбуваються в Україні”.

Про відповідальність РФ за злочини проти полонених

“Є величезна проблема з тим, що Росія захопила в полон багато українських військових, серед них і наш засновник Максим Буткевич. Дуже важливо знати, де вони перебувають, щоб до них мали доступ Червоний хрест, міжнародні організації. Аби вони могли стежити за належним поводженням з нашими військовополоненими, щоб їх не катували і щоб ми зрештою могли визволити цих людей. Інша проблема ― цивільні заручники. Це люди, які не є військовими, і захоплення їх у полон є злочином проти людяності та воєнним злочином. Ми задокументували 234 випадки насильницьких зникнень активістів, журналістів, представників органів місцевого самоврядування на окупованих Росією територіях. Багато таких людей пережили тортури, які призвели до їхньої загибелі. Це дуже тяжкі злочини, і за них має наставати відповідальність. Проблема в тому, що частина територій, де були викрадені люди, і досі не підконтрольна Україні, влада не може проводити розслідування безпосередньо на цих територіях. Тому дуже важливо збирати й документувати всю можливу інформацію, передавати до органів слідства і прокуратури, для того щоб вони могли проводити розслідування і встановлювати, хто причетний до цих викрадень безпосередньо, хто віддавав накази, аби ці особи постали перед судами”.

Насамкінець Тетяна Печончик заначила: “Ми розуміємо, що це буде забирати час. І що в Україні є гіперочікування від міжнародних судів, зокрема від Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Але тут важливо не мати надзвичайно високих очікувань, тому що в МКС зараз зареєстровано вже понад 20 тисяч кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. Мусимо лупати цю скалу”.