Як неурядові організації розслідують воєнні злочини армії РФ | Центр прав людини ZMINA

Як неурядові організації розслідують воєнні злочини армії РФ

A+ A-

Десятки українських громадських організацій долучились до розслідування воєнних злочинів РФ в Україні. Про їх співпрацю з правоохоронцями, проблеми у зборі доказів та трактуванні нових злочинів — у матеріалі DW.

Станом на 16 березня українські правоохоронці зареєстрували вже понад 74 тисячі воєнних злочинів вчинених російською армією після повномасштабного вторгнення в лютому минулого року. Попри безпрецедентну роботу і завзяття слідчих, оперативників та прокурорів, їхню співпрацю із міжнародними слідчими органами, ці вражаючи масштаби змушують говорити про десятки років роботи із притягнення винних до відповідальності.

“Це робота на дуже-дуже довгу дистанцію до нашої, можливо, глибокої пенсії, на все наше покоління”, — зазначила у своєму виступі на міжнародній конференції United For Justice голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.

ZMINA разом із трьома десятками інших неурядових організацій ще рік тому створили коаліцію “5-та ранку” метою якої став захист жертв російської агресії та притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ та безпосередніх виконавців злочинів. Частина учасників коаліції веде подібну роботу ще з 2014 року та нині ділиться досвідом як з колегами з громадського сектору так і з правоохоронцями.

Жодна країна ніколи не готувалася до розслідування всіх воєнних злочинів. В Україні в 2014 році такого досвіду теж не було, тому саме тут втрутилося громадянське суспільство”, — пригадує виконавчий директор організації Truth Hounds Роман Авраменко.

Ще з початку конфлікту на Донбасі його команда займалася документуванням воєнних злочинів та напрацюваннями змін до кримінального процесу. “Поступово українські прокурори, які працювали в постраждалих регіонах України, розвинули свою здатність повно та ефективно документувати ймовірні злочини. У 2019-21 роках ми спостерігали, що для громадянського суспільства залишалося дедалі менше роботи. Але рік тому ми знову потрапили в ситуацію, коли прокурори та слідчі нових постраждалих регіонів виявилися неготовими до ефективного розслідування і тому знову громадянське суспільство втрутилося”, – говорить Авраменко.

Джерела — власні контакти

Партнерство між правоохоронцями та правозахисниками, за його словами, нині перебуває “у самому розпалі”. Неурядові організації збирають свідчення жертв злочинів через власні “гарячі лінії” допомоги постраждалим та безпосередньо на місцях, діляться даними з державними органами через спеціально створену електронну базу даних та подекуди ведуть навіть власні розслідування. Особливо, коли йдеться про абсолютно нові з точки зору кваліфікації напрямки для українських слідчих.

Тетяна Печончик наводить приклади примусової депортації, яку не завжди вважають воєнним злочином не тільки правоохоронці, але й самі потерпілі. “ZMINA задокументувала 233 факти депортації у польових місіях за кордоном чи, наприклад, в прикордонних селах Харківської області. І, спілкуючись з людьми,  ми виявили, що майже ніхто з них не повідомляв правоохоронним органам. Часто люди просто не розуміють, що з ними стався злочин, бо примусове виселення замасковане під евакуацію”, — розповідає вона.

Іще складнішою є ситуація із затриманими на окупованих РФ територіях підпільниками, журналістами, активістами та іншими учасниками руху опору, розповідає голова правління організації “Кримська правозахисна група” Ольга Скрипник. Про зникнення цих людей нерідко вдається дізнатися тільки від родичів, російськи спецслужби почасти не висувають затриманим жодних офіційних обвинувачень, позбавляючи права на хоч якийсь юридичний захист. Тому неурядові організації – чи не єдині, кому вдається віднаходити таких в’язнів через власні мережі контактів у російських тюрмах.

“Нам відомо вже про щонайменше 110 людей, які перебувають у новому, спеціально облаштованому слідчому ізоляторі в Сімферополі, але можливості верифікувати і знайти цих людей значно обмежені, багатьох Росія не хоче офіційно визнавати полоненими, що фактично унеможливлює їх звільнення”, — говорить правозахисниця.

Читайте весь текст за посиланням.