Журналісти, блогери, псевдопосадовці: кого та як судять за інформаційну співпрацю з окупантом
За два з половиною роки від початку повномасштабного вторгнення Служба безпеки України зареєструвала понад 300 проваджень у справах про організацію політичних заходів та інформаційну діяльність в інтересах окупантів. Частина цих справ припадає на так званих медіаколаборантів — колишніх українських журналістів і блогерів, які почали прославляти окупаційну владу. Питання, як розслідувати медійне пособництво державі-агресору, перед українськими правоохоронцями постало з 2014 року. Як слідчі кваліфікували дії інформаційних спільників РФ до 2022 року і що змінилося зараз, — читайте у матеріалі “Ґрат”.
Мітинг проросійських активістів в Сімферополі, 25 лютого 2014 року. Фото: Стас Юрченко, ҐратиДержавна зрада та посягання на територіальну цілісність: справи про інформаційну співпрацю до ухвалення закону
Як притягати до відповідальності за інформаційну роботу в інтересах РФ? Це питання постало ще у 2014 році. Адвокатка і медіаюристка “Платформи прав людини” Людмила Опришко пояснює: зазвичай до повномасштабного російського вторгнення слідчі кваліфікували такі дії як публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу частина 2 статті 109 Кримінального Кодексу, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України стаття 110 ККчи державну зраду стаття 111 КК.
У 2014 році, уже під час антитерористичної операції на сході України, Верховна Рада у кілька етапів внесла зміни до цих статей. Зокрема, депутати зменшили покарання за публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу з 5 до 3 років обмеження або позбавлення волі. А ось покарання за державну зраду, навпаки, посилили. Якщо раніше мінімальна санкція була 10 років позбавлення волі, то стала 12 років. Також за всіма трьома статтями законодавці передбачили можливість конфіскації майна.
Саме державну зраду слідчі намагалися довести у двох резонансних справах минулих років, в яких фігурували медійники.
У січні 2015 року на тлі боїв у за Дебальцевський плацдарм блогер з Івано-Франківська і позаштатний кореспондент телеканалів ZIK і 112 Руслан Коцаба опублікував звернення до президента України, у якому закликав чинити збройний опір мобілізації. Невдовзі проти нього СБУ відкрила справу за державну зраду і перешкоджання діяльності Збройних сил. У травні 2016 року Івано-Франківський міський суд визнав блогера винним у перешкоджанні діяльності ЗСУ та виправдав за звинуваченням у державній зраді. Суддя Олеся Зеленко тоді наголосила в вироку, що склад злочину “державна зрада” передбачає “умисне надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України”. А будь-яких доказів, що Коцаба робив публічні виступи умисно саме заради допомоги іноземній державі в підривній діяльності проти України, обвинувачення не надало. Разом з тим, як встановила суддя, своїм зверненням до Порошенка Руслан Коцаба закликав українців, “як опосередковано через особистий приклад, так і безпосередньо відмовлятися від мобілізації” і усвідомлював кримінальну відповідальність за такі дії. Подібні заклики “є однією із форм перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в частині здійснення ними своєї головної функції оборони держави”, йшлося в вироку суду.
Руслан Коцаба. Фото: Галина Дорош, Радіо СвободаКоцаба отримав 3,5 роки позбавлення волі, але Апеляційний суд Івано-Франківської області скасував вирок. Колегія суддів послалася на те, що Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за публічні заклики до захоплення державної влади, здійснення теракту чи підпалу, але не передбачає відповідальності за публічні заклики до перешкоджання ЗСУ.
Згодом Вищий спецсуд скасував ухвалу апеляційної інстанції. Справу повернули на новий розгляд — зрештою вона опинилася у Коломийському міськрайонному райсуді. У березні 2023 року Коцаба виїхав до США і подав документи для оформлення статусу політичного біженця. Справу суд розглядає уже без нього.
У травні 2018 року в Києві був затриманий Кирило Вишинський — керівник інформагенції “РИА Новости — Украина”. Слідчі СБУ повідомили йому про підозру в державній зраді. За версією слідства, Вишинський навесні 2014 року виїжджав до Криму для проведення підривних інформаційних акцій. Згодом до обвинувачення додали ще кілька статей, зокрема дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу та посягання на територіальну цілісність України. Вишинський провів за ґратами 1 рік 3 місяці. Наприкінці серпня 2019 року його звільнили з-під варти для участі в обміні з Росією у форматі 35 на 35. Після звільнення з-під варти Вишинський обіцяв повернутися в Україну і доводити невинуватість у суді, але так цього не зробив. У листопаді 2019 року він повідомив журналістам, що не може приїхати на суд через “стан здоровʼя”. Вироку в його справі немає досі.
Кирило Вишинський. Фото: Олексій Арунян, ҐратиЕксперти організації “Платформа прав людини” проаналізували судову практику щодо кримінальної відповідальності за поширення інформації в інтернеті з 2014 до 2018 і з 2019 до вересня 2022 року. Загалом у звіті йшлося про 13 статей Кримінального кодексу, серед яких “Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу та повалення державної влади”, “Державна зрада”, “Пропаганда війни” тощо. З 2014 до 2018 року у 80% справ суди призначали умовні вироки: засуджених звільняли від покарання з випробувальним терміном. З січня 2019 до вересня 2022 року умовних вироків дещо поменшало, але все одно їх було понад половину від загальної кількості — 66,7%. Автори звіту писали, що у більшості випадків обвинувачені підписували угоди про примирення або визнання вини, і це давало їм можливість отримати умовний вирок. Також автори звертали увагу на те, що в більшості проаналізованих статей Кримінального кодексу пропонується доволі вузький вибір покарання: як правило, обмеження або позбавлення волі. Часто подібні покарання суди вбачали непропорційними шкоді, завданій від поширення забороненої інформації. Тож автори звіту пропонували законодавцю запровадити альтернативні види покарання: суттєві штрафи, громадські або виправні роботи тощо.
“Підриває національну безпеку України”: як зʼявилася відповідальність за інформаційний колабораціонізм
Необхідність запровадити окрему відповідальність за колабораціонізм, тобто співпрацю з окупантами, в суспільстві обговорювали всі роки після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі.
24 лютого 2021 року, рівно за рік до початку повномасштабного вторгнення, у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт “про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність”). Його співавторами стали здебільшого депутати від “Слуги народу” та окремі представники інших фракцій і позафракційні депутати.
У пояснювальній записці співавтори вказували, що низка громадян України та юридичних осіб “сприяли чи продовжують сприяти РФ у здійсненні агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України”. А деякі особи, причетні до колабораціонізму, продовжують претендувати на високі посади в Україні. Також автори додали, що колабораціонізм як явище підриває національну безпеку України. А постконфліктне врегулювання неможливе без встановлення справедливості.
Ухвалила закон Рада вже під час повномасштабного вторгнення — 3 березня 2022 року. Він набув чинності 15 березня. Так у Кримінальному кодексі України зʼявилася стаття 111-1 “Колабораційна діяльність”. Вона запроваджувала відповідальність за різні склади злочину: від постів у соцмережах із запереченням агресії до зайняття посад в окупаційній владі та так званих “правоохоронних органах” і “судах”.
Частина 6 цієї статті передбачає покарання за “здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або окупаційною адміністрацією”. Під інформаційною діяльністю законодавці розуміють “створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації”.
Від директора водоканалу до псевдосвященника: хто отримує вироки за інформаційну співпрацю з державою-агресором
Російська пропаганда. Козача Лопань, вересень 2022 року. Фото: Стас Юрченко, ҐратиЗ березня 2022 року до серпня 2024-го слідчі Служби безпеки України зареєстрували понад 300 проваджень за частиною 6 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, відповіла на запит “Ґрат” заступниця начальника Управління взаємодії із ЗМІ та громадськістю СБУ Ольга Снігир. Слідчі відправили до суду 109 матеріалів з обвинуваченням 128 людей. Варто зазначити, що, крім, інформаційної діяльності, частина 6 статті 111-1 передбачає відповідальність за організацію і проведення політичних заходів. Тобто тут статистика спільна.
Пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень видає понад 30 вироків саме за інформаційну діяльність в інтересах РФ. Аналіз цих справ дозволяє виокремити деякі тенденції.
Оскільки поняття інформаційної діяльності у статті трактується досить широко, то й фігурантами справ стають люди дуже різних професій — не тільки журналісти чи блогери.
Складнощі розмежування та тяжкі заочні вироки: інші тенденції
Юристка-міжнародниця за фахом, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк ретельно досліджує справи щодо колабораціонізму і є співавторкою кількох звітів. Експертка зазначає, що широке трактування і досить вузька санкція — від 10 до 12 років позбавлення волі з можливістю конфіскації майна та позбавленням права обіймати певні посади — створює проблему співмірності покарання.
“Наприклад, є люди, які продукують, виробляють контент, мають свої ресурси, як Юлія Вітязєва. А є поштарки, які розсилали листівки, які їм видали в адміністрації. Чи комунальники, які обіймали не керівні посади і давали коментарі російським медіа про те, що “Росія прийшла і тут все добре”. Це, звичайно, так само є порушенням. Але чи є воно співмірним і потребує покарання від 10 до 12 років позбавлення волі?”, — каже Онисія Синюк.
Вона також виокремлює інші помітні риси у судовій практиці покарання за інформаційну діяльність у співпраці з РФ. Одна з них: розгляд виглядає більш змагальним, а вироки є менш суворими, коли процес очний, а не in absentia (заочний, без участі обвинуваченого).
Наприклад, у тому ж вироку очільниці відділення пошти в Ізюмі суд переказав її позицію: пішла працювати на пошту, щоб прогодувати дитину. А в вироку Вітязєвій інший суддя взагалі не прописав позиції сторін захисту та обвинувачення.
“Коли є обвинувачений, він може чітко пояснити, якою була мотивація дій, чи були засоби тиску, залякування, обставини того, що відбувалося на окупованих територіях. І на основі цього адвокат може побудувати стратегію захисту. У справах in absentia у захисника обмежений простір для мотивації. Він будує свою стратегію на загальних підставах. Також, коли людина відсутня, суди можуть сприймати цей факт як додатковий доказ її вини — що вона не перебуває на підконтрольній території і не намагалася виїхати з окупації”, — зауважує Онисія Синюк.
Онисія СинюкЗа підрахунками організації ZMINA, заочно суди розглядають понад половину (52%) справ за частиною 6 статті 111-1 Кримінального кодексу.
Інша тенденція — складнощі розмежування тих чи інших правопорушень. На цьому наголошує також адвокатка і медіаюристка “Платформи прав людини” Людмила Опришко. Одночасно зі статтею “Колабораційна діяльність” Верховна Рада додала до Кримінального кодексу статтю 436-2 “Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників”. Частина 2 цієї статті передбачає відповідальність за виготовлення і поширення матеріалів, які виправдовують російську агресію. Але там максимальне покарання — 5 років, а не 12.
Також для справ про інформаційну діяльність характерні тривалі терміни тримання під вартою. Наприклад, псевдосвященник із Бучанського району на момент вироку пробув під арештом майже 2 роки.
У переважній більшості справ за частиною 6 статті 111-1 поряд з основним покаранням суди застосовують конфіскацію майна.
Повну версію матеріалу читайте тут.
