“Журналістика є, й ми не збираємося здаватися”

Сім думок експертів і медійників про проблеми безпеки журналістів і про те, чи допоможе Верховна Рада їх розв’язати.

Шостого листопада у Верховній Раді пройшли перші за десять років парламентські слухання, присвячені безпеці журналістів. «Детектор медіа» докладно висвітлював перебіг слухань. У кулуарах ВР ми записали думки їхніх учасників про те, які проблеми медійників зараз найбільше на часі й чи може Верховна Рада допомогти їх розв’язати. Відповідають: Оксана Романюк, Тетяна Печончик, Олексій Ярославцев, Володимир Данилюк, Дмитро Тузов, Михайло Ткач, Андрій Куликов.

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації:

— Від парламентських слухань змішані відчуття. З одного боку, плюс у тому, що майже всі телеканали зробили хороші сюжети, багато про слухання написали онлайн-медіа, як українські, так і зарубіжні. Висвітлення було досить непоганим. Але питання, чи дадуть ці слухання якийсь результат? Якщо вони перетворяться на черговий майданчик для політичного піару, то який сенс у тому, щоби повторювати їх щороку? Хіба що, щоби підкинути дровенят у полум’я чийогось популізму. Безпека журналістів — це конкретна проблема, яка має чіткі й конкретні рішення. І саме рішення й результати мають нас цікавити перш за все.

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини Zminа:

— Набагато важливішою за парламентські слухання є щоденна системна робота: висвітлення ходу розслідування правоохоронними органами нападів на журналістів та пов’язаних із цим судових процесів тощо. Це потребуватиме нашої постійної мобілізації — як і питання просування реформи правоохоронних органів. Бо причина нових нападів та інших фактів перешкоджання журналістській діяльності — в безкарності за попередні атаки. Тут додає стурбованості й ворожа риторика окремих представників нової влади по відношенню до журналістів. На фоні такої риторики очікувати ефективного розслідування — марно.

Олексій Ярославцев, редактор інформаційної агенції «Поряд з вами»:

— Те, що зараз відбувається, — це нехтування правами представників ЗМІ на всіх рівнях, не тільки Києва. Навіть на найнижчому рівні в селі дільничний не хоче спілкуватися й розуміти, хто такий журналіст. У місцевої влади є свій пул обраних.«Ця людина про нас пише добре, то нехай лише вона пише про нас», — кажуть вони. А якщо інший журналіст приїжджає збирати інформацію, то це буде відторгнення на всіх рівнях. І поліція тут не допомагає. Навіть якщо ти напишеш скаргу на дільничного в область, її спускають на районний рівень, збирають якісь документи, але результату жодного. І така ситуація зберігається при кожній владі. З 1997 року ми маємо закон про соціальні гарантії журналістів, який розписує й захист журналістів, і їх права, як владі треба працювати з представниками ЗМІ, але він не працює. Влада нехтує виконанням законів, бо самі ЗМІ себе захистити не можуть. Багато колег не пишуть заяви про перешкоджання. На мою думку, дуже важливо документувати й відстоювати свої права.

Повний текст читайте тут.