Не всі можуть поїхати: влада повинна допомогти виїхати людям з окупації, а не засуджувати їх

Останнім часом з боку представників державних органів України почастішали публічні заклики до наших співгромадян, які опинилися на тимчасово контрольованих російською армією територіях, про необхідність виїзду з них. Нібито залишення на цих територіях буде вважатися проявом позиції — свідомого вибору “сторони паркану”: з Україною чи проти неї.

Триває війна, яка вже забрала тисячі життів цивільних та військових України. На фактично окупованих територіях в Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській областях та в Криму залишаються сотні тисяч українців, які не мали та досі не мають можливості безпечно виїхати на підконтрольні уряду України території. Саме вони виходили на проукраїнські мітинги в Старобільську, Херсоні, Мелітополі, Бердянську та чинять спротив окупації сьогодні. Саме вони продовжують функції української держави на окупованих територіях, зберігаючи необхідні для повернення нашого контролю за цими територіями зв’язки. Це вони забезпечують функціонування об’єктів критичної інфраструктури. Саме ці громадяни оголошують про партизанську війну окупантам і допомагають українській армії нищити загарбників. Саме вони щодня ризикують стати жертвами насильницьких зникнень, катувань, вбивств лише за те, що вони залишаються вірні Україні й не хочуть співпрацювати з окупантом. Саме завдяки нашим співгромадянам, які залишилися в окупації, органи державної влади та політики мають можливість показувати всьому світу, що жителі окупованих територій нескорені та навіть під дулами автоматів не приймають окупаційний режим Російської Федерації.

Тепер держава змінює риторику. За умов відсутності безпечних гуманітарних коридорів, державних або міжнародних гарантій по евакуації, ефективних житлових програм, які б дозволили мешканцям окупованих територій бути впевненими, що після виїзду вони не залишаться на вулиці, постановка питання про виїзд з окупованих територій як прояв проукраїнської позиції є небезпечним для життя. Навіть у разі ухвалення людиною рішення про виїзд є велика вірогідність простояти в полі під загрозами обстрілів багато днів через блокування проїзду російськими військовими. Відомі факти розстрілів цивільних авто під час виїзду з наразі деокупованих територій Київщини та Чернігівщини, окупованих сьогодні Херсонщини та Запоріжжя, в результаті чого загинули цілі родини. Активісти, волонтери, ветерани АТО, колишні поліцейські, представники органів місцевого самоврядування, вчителі та лікарі — всі вони будуть першими мішенями під час проходження блок-постів російської армії та так званих “фільтраційних заходів”. 

Безперечно, заклик до виїзду з окупованих територій від української влади може і має лунати — але одночасно із наданням інформації про гарантовані безпечні евакуаційні коридори, подальше розміщення мешканців окупованих територій, допомогу та підтримку, яку держава, міжнародні організації та громадські волонтерські ініціативи готові їм надати.

Будь-яке “таврування” тих українських громадян, які залишилися на окупованих територіях, не матиме позитивних для нашої держави наслідків. Відновлення міфу про те, що “всі, хто хотіли, поїхали” в публічному полі нівелює зусилля українського спротиву в окупації, несе ризики розколу українського суспільства та потягне складні наслідки для подальшої реінтеграції окупованих наразі територій в межах єдиної суверенної держави України.

Центр прав людини ZMINA

ГО “КримСОС”

БФ Восток SOS

ГО “Донбас СОС”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Кримська правозахисна група

ГО “ГРУПА ВПЛИВУ”

Харківський інститут соціальних досліджень