Правозахисники обурені позицією Міністерства юстиції щодо цивільних партнерств

Міністру юстиції України

Денису Малюсьці

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ-ЗВЕРНЕННЯ 

Шановний пане Міністре!

Ми, представниці/-ки та союзниці/-ки української ЛГБТІК+ спільноти, що нижче підписались, з великою тривогою сприйняли Вашу відповідь на електронну петицію №22/185864-еп “За реєстровані партнерства для одностатевих і різностатевих пар”, подану Петром Жерухою та підтриману більш ніж 25 тисячами громадян/-ок України.

Так, у відповіді від 13.06.2023 було зазначено, що Міністерство продовжує роботу щодо “запровадження інституту цивільного партнерства… з урахуванням відмінностей від існуючих… інститутів та жодним чином не втручаючись в… сімейні цінності, притаманні українському суспільству”. 

Відповідь Міністерства викликає неабияке здивування, адже тези, які протиставляють боротьбу за рівність ЛГБТІК+-людей та “захист” сімейних цінностей, – це одна з найбільших маніпуляцій, що спрямовані на розділення українського суспільства. До того ж це повторює твердження про нібито “захист традиційних сімейних цінностей”, що його російська пропаганда використовує як одну з абсурдних “підстав” ведення агресивної війни проти України. 

На жаль, процес розроблення Мін’юстом законопроєкту про цивільні партнерства дотепер не був досить прозорим, а ЛГБТІК+-спільнота та її союзники не були залучені до всіх етапів його створення попри свою готовність надати пропозиції та професійну експертну думку.

З огляду на викладене просимо Вас:

1. Підтвердити або спростувати, що відповідно до законопроєкту про цивільні партнерства, що розробляється Міністерством юстиції, цивільні партнери не набуватимуть статусу сім’ї.
2. Надати для ознайомлення текст згаданого законопроєкту та провести консультації з ЛГБТІК+-організаціями та іншими зацікавленими сторонами, чиїх інтересів він дійсно стосується.
3. Врахувати наведені нижче пропозиції до законопроєкту:

І. Насамперед хочемо наголосити, що законопроєкт має передбачати надання статусу сім’ї партнерам. 

Раніше, 07.04.2023, на засіданні Комітету молоді і спорту ВРУ представниця Міністерства юстиції зазначила: “Відповідно до Сімейного кодексу, сім’я створюється на основі шлюбу. Що таке шлюб, ми знаємо відповідно до Конституції України, яку змінювати під час воєнного стану не можна. Тому ми, власне, відходимо від цієї концепції, і суб’єкти нашої законодавчої ініціативи, як ми собі на сьогоднішній момент плануємо, власне, – це люди, які необов’язково мають бути однією сім’єю. Тому що ми говоримо про людей, які, наприклад, одинокі й допомагають одне одному, можливо навіть проживають разом, але не є сім’єю, або, наприклад, люди, які спільно воюють і хочуть укласти, умовно кажучи, договір побратимства і посестерства”. 

Зважаючи на таку позицію Міністерства, ми вважаємо за потрібне наголосити ось на чому. 

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Законодавством передбачені випадки, коли такі особи можуть і не проживати спільно. А також визначається, що сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюб – тобто сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану – є лише однією з підстав для створення сім’ї. Тоді як партнерство є іншою формою, не забороненою законом (але і не врегульованою законодавчо на сьогодні). Відповідні положення мають бути передбачені в проєкті закону, який готується Міністерством. 

Українські суди неодноразово визнавали сімейну природу фактичного співжиття двох осіб однієї статі, зокрема – у справах щодо спадщини. Отже, на нашу думку, пропонований Мін’юстом законопроєкт за умови невизнання в ньому партнерів сім’єю може погіршити, а не покращити становище ЛГБТІК+-людей і сімей в Україні.

Невизнання партнерів сім’єю призводить до ризиків, серед яких основними є: 

1. Без визнання сім’єю партнери не матимуть доступу до низки прав, які за своєю суттю надаються лише сім’ї.

Через відсутність офіційного визнання партнерів як сім’ї вони стикатимуться з проблемами як на юридичному, так і на побутовому рівні.

На юридичному рівні є низка прав і обов’язків, які стосуються лише сім’ї та родичів і які надаються за фактом належності до такої сім’ї. Це стосується, до прикладу, права членів сім’ї користуватися житловим приміщенням, права на возз’єднання сім’ї, обов’язку декларувати майно членів сім’ї, можливості оформляти спадщину з оплатою податку за нульовою ставкою, можливості отримувати спадщину за відсутності заповіту, права не свідчити в суді тощо.

Зазначення в законопроєкті, всупереч логіці законодавства та правилам юридичної техніки, що ці права та обов’язки поширюються не лише на членів сім’ї, а і окремо ще й на партнерів, призведе до практичних складнощів та невизначеності в різних ситуаціях, особливо в тих, де треба буде визначати пріоритетність між партнерами та іншими родичами (права, що стосуються ухвалення рішення, спадкування тощо).

Ба більше, низку прав навіть у такому разі неможливо буде надати партнерам. Це стосується права на возз’єднання сім’ї – адже ця категорія виходить за межі українського законодавства, тому невизнання партнерів сім’єю просто унеможливлює надання їм цього права. Це також стосується права не свідчити в суді – тому що для цього будуть необхідні зміни до Конституції (яка закріплює відповідне право за близькими родичами), що неможливо за поточної ситуації, зважаючи на правовий режим воєнного стану. 

2. Надання окремих прав без визнання партнерів сім’єю не є достатнім і належним виконанням наших позитивних зобов’язань як держави за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини.

Надання рівних можливостей людям, незалежно від їхньої орієнтації, є не опцією, а обов’язком для України як держави-учасниці Європейської конвенції з прав людини. 

1 червня 2023 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення в справі “Маймулахін і Марків проти України”, в якому визнав, що Україна порушує статтю 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції. 

У відповіді на петицію рішення ЄСПЛ у справі “Маймулахін і Марків проти України” було згадано, але – у відповіді відсутня згадка про основну суть статті 8 ЄКПЛ. Адже вона гарантує саме право на повагу до приватного і сімейного життя. Тоді як з Вашої відповіді загалом випливає, що відповідно до законопроєкту, який розробляється Міністерством юстиції, цивільне партнерство, вочевидь, не надаватиме статусу сім’ї. 

У своїх рішеннях щодо порушення статті 8 Конвенції в цій категорії справ ЄСПЛ підкреслює, що це стосується одночасно обох складових статті – як права на приватне, так і права на сімейне життя.

В аспекті сімейного життя ЄСПЛ наголошує, що в розумінні Конвенції воно визначається наявністю тісних особистих зв’язків між людьми. І ці зв’язки визначаються навіть не фактом проживання разом, бо в сучасному світі близькі стосунки можна підтримувати й на відстані. ЄСПЛ наголошує: єдиний критерій, який має визначати сімейні стосунки, – це стабільність і взаємна відданість людей у стосунках (“stable and committed relationships”).

Крім цього, ЄСПЛ пояснює, що в держави є позитивний обов’язок забезпечити право на повагу до приватного та сімейного життя за статтею 8 Конвенції, зокрема через запровадження національного законодавства, що дозволяє одностатевим парам, щоб їхні стосунки були визнані й захищені. Надання окремих прав (до прикладу, тих, що пов’язані з майновими чи спадковими правовідносинами) не охоплює аспект визнання, що є невіддільною складовою позитивного обов’язку держави за статтею 8 Конвенції. Суд також наголошує, що визнання та захист пари є нерозривно пов’язаними. І відсутність офіційного визнання, що змушує пару користуватись іншими механізмами, наприклад звертатися до суду, щоб хоч якось захистити свої основні потреби як пари, саме по собі вже є перешкодою для поваги до їхнього приватного та сімейного життя.

Тому надання окремих прав партнерам без визнання статусу сім’ї не вважатиметься виконанням обов’язку з боку України, і відповідні положення Європейської конвенції з прав людини все одно вважатимуться порушеними. 

Зважаючи на формулювання щодо “урахування думки суспільства” та “максимального дотримання балансу інтересів” у відповіді на петицію, вважаємо за потрібне також звернути увагу на таку позицію Європейського суду з прав людини з відповідної практики: 

“Було б несумісним з основними цінностями Європейської конвенції, якби реалізація… прав меншини, залежала від її прийняття більшістю… Якби це було так, права меншини… стали б лише теоретичними, а не практичними і ефективними, як того вимагає Конвенція”. 

Незрозуміло, що мається на увазі під “балансом інтересів” та хто виступає іншою стороною в пошуку такого балансу. Нам відомо, що релігійні організації в Україні вимагають обмежувати права ЛГБТІК+-людей. Однак, відповідно до Конституції України, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави (ст. 35). Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, водночас утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3).

На наше переконання, визнання права ЛГБТІК+-людей на повагу до їхнього сімейного життя жодним чином не обмежує права та інтереси будь-яких інших груп в українському суспільстві. У разі запровадження інститут цивільного партнерства як форма сімейного союзу буде добровільним, а не обов’язковим та не накладатиме жодних обмежень на права і свободи тих, хто не бажатиме укладати такі партнерства з релігійних чи інших міркувань.

ІІ. Крім надання статусу сім’ї, законопроєкт має передбачати низку положень, що є ключовими для належного і необхідного їхнього правового захисту. Серед них:

• право на офіційне впізнання тіла, вивчення причин смерті, ознайомлення з медичною документацією, розпорядження тілом, отримання тіла з моргу, визначення, як пройде церемонія поховання чи кремації, який буде напис на місці поховання, право бути похованим поряд;
• право ухвалювати медичні рішення у визначених випадках;
• право не свідчити в суді;
• право спільної сумісної власності на майно – з можливістю вибрати іншу опцію партнерами; 
• врегулювання положень щодо спадкування за законом і за заповітом, зокрема положення щодо спадкування за 0-відсотковою ставкою податку;
• врегулювання положень щодо дарування, зокрема й можливість дарування за 0-відсотковою ставкою податку;
• право отримання пенсії і грошової допомоги у визначених випадках та інші соціальні гарантії; 
• право отримання відпусток за сімейними обставинами, якщо з партнером щось трапилось, а також для реєстрації партнерства;
• право давати дозвіл на використання імені, особистих паперів партнера, право спростовувати недостовірну інформацію про загиблого партнера тощо; 
• право отримувати інформацію, коли партнер у полоні чи зник безвісти.

Ми вважаємо, що ці права є основоположними для того, щоб партнери були досить захищеними з юридичного погляду, тому відповідні положення необхідно внести до законопроєкту, що розробляється Міністерством. 

Закликаємо вас урахувати під час розроблення законопроєкту позицію представників/-ць та союзників/-ць ЛГБТІК+-людей, що підписали цього листа. 

Сподіваємося, що спільними зусиллями нам вдасться досягнути прогресу, адже ухвалення Україною цього законопроєкту як Закону є важливим критерієм в аспекті нашої інтеграції в європейський політичний та правовий простір та виконання наших зобов’язань як держави-учасниці Європейської конвенції з прав людини.

Для подальшого обговорення деталей для спільного опрацювання запропонованих пропозицій контактною особою від підписантів/-ок цього листа є Віталій Царюк (телефон:+38 (050) 034 29 89 / e-mail: vittsar@lgbtmilitary.org.ua). 

Список організацій та людей, що звертаються:

1. ГО “Українські ЛГБТ+ військові за рівні права”
2. ГО “Точка опори ЮА”
3. ГО “Gender Stream”
4. ГО “Жінки в медіа”
5. БФ “Гендер Зед”
6. ГО “Ти не один”
7. ГО “Інсайт”
8. Центр прав людини ZMINA
9. ГО “Освітній центр з прав людини у Львові”
10. ГО “Експертний ресурс “Гендер в деталях”
11. БО “Інша”
12. ГО “Інформаційно-освітній центр “За рівні права”
13. ГО “Центр сприяння інформаційним технологіям ім. Стіва Джобса”
14. ГО “Trans*Generation”
15. КМНСП “ПРЯМА ДІЯ”
16. ГО “Альянс ліберальної молоді”
17. ГО “Післязавтра”
18. Ініціативна група “Kherson Pride”
19. ГО “КиївПрайд”
20. ГО Центр “Соціальна дія”
21. Христина Кіт, керівниця Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”
22. ВГО “Гей-форум України”
23. ГО “СПЕКТР ХАРКІВ”
24. ГО “Асоціація ЛГБТ “ЛІГА”
25. ГО “Харківське жіноче обʼєднання “Сфера”
26. ГО “АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ”
27. Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”
28. ГО “Рада жіночих ініціатив”
29. Швейний кооператив Resew 
30. ГО “Майстерня змін”
31. Антиавторитарна волонтерська мережа “Колективи солідарності”
32. Центр громадянських свобод