Звернення щодо необхідності внесення змін до Порядку встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я

Ми, представники організацій громадянського суспільства, які системно працюють у сфері захисту постраждалих внаслідок війни та надзвичайних ситуацій, звертаємося з нагальним закликом переглянути чинний порядок встановлення зв’язку інвалідності з ушкодженнями здоров’я, одержаними від вибухонебезпечних предметів. В умовах повномасштабної війни чинна редакція Постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №306 (Постанова №306) не відповідає сучасним викликам, ретравматизує постраждалих, суперечить підходу, орієнтованому на потреби постраждалих, і унеможливлює повноцінну реалізацію права на соціальний захист.

1. Проблеми доступу цивільного населення до встановлення інвалідності, отриманої внаслідок війни, та надмірна складність чинної процедури 

Питання доступу до отримання статусу особи з інвалідністю для цивільних громадян, які зазнали поранень або інших ушкоджень здоров’я внаслідок бойових дій, наразі є вкрай ускладненим, довготривалим, забюрократизованим з перекладенням тягаря доказування обставин завдання шкоди здоровʼю на потерпілого. Встановлення зв’язку інвалідності здійснюється Міжвідомчою комісією при Міністерстві у справах ветеранів України (далі — Міжвідомча комісія), яка була створена переважно для розгляду справ військовослужбовців. Порядок її роботи не враховує специфіку ситуації цивільного населення, зокрема обмежений доступ до документів, свідків, або медичних установ на тимчасово окупованих територіях. Як наслідок, значна частина цивільних осіб не може підтвердити обставини отримання поранення або іншого ушкодження, що унеможливлює доступ до передбачених державою заходів соціального захисту й призводить до нерівного ставлення до різних категорій постраждалих.

Цивільні особи, які постраждали від вибухонебезпечних предметів, дій окупаційних адміністрацій або інших форм збройного насильства, змушені проходити багаторівневу процедуру з залученням експертних команд оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО) або медико-соціальних експертних комісій, або лікарсько-консультативну комісію для дітей до 18 років, судово-медичну експертизу, міжвідомчу комісію і у разі позитивного висновку – знову звернутись до ЕКОПФО. Натомість у разі відмови Міжвідомчою комісією таку процедуру потерпіла особа має пройти повторно, включно зі збором всього пакету необхідних документів.

Крім того, враховуючи невпинне зростання кількості цивільних осіб, яким заподіяно ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів, така тривала у часі, ускладнена в процесах та багатокомпонентна процедура у сукупності призводить до повторної травматизації потерпілих, що зумовлює необхідність подальшого вдосконалення та спрощення процедури встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я. 

Також, для встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я цивільна особа має надати, зокрема висновок судово-медичної експертизи, що засвідчує факт отримання поранень чи інших ушкоджень здоров’я від боєприпасів в межах кримінального провадження. На практиці отриманням висновку судово-медичної експертизи є довготривалим процесом з огляду на завантаженість бюро судово-медичних експертиз, значні строки призначення та проведення експертизи, що негативно впливає на психоемоційний стан потерпілих, а також позбавляє їх можливість реалізувати гарантовані державою права для осіб з інвалідністю внаслідок війни, зокрема у сфері соціального захисту та реабілітації. 

Цей процес є виснажливим і надмірно обтяжливим для людей, які вже перебувають у стані вразливості, мають обмеження повсякденного функціонування та життєдіяльності, зазнали психологічної травми та залишаються без належної підтримки.

2. Дискримінація за територіальною ознакою та правова колізія

Дискримінаційним є положення, яке унеможливлює встановлення факту поранення на тимчасово окупованих територіях навіть після їх деокупації. Відповідно до норм Постанови № 306, у випадках, коли,  ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів сталося на тимчасово окупованій території, факт зв’язку інвалідності з такими пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я від вибухонебезпечних предметів не встановлюється. Це положення суттєво обмежує права цивільних постраждалих осіб на тимчасово окупованих територіях на встановлення інвалідності внаслідок війни, що є формою дискримінації за територіальною ознакою та суперечить принципам рівного доступу до правового захисту і соціальних гарантій, передбачених Конституцією України. 

Окрему увагу слід звернути на ситуації осіб, які отримали поранення на тимчасово окупованих територіях, а згодом евакуювалися на підконтрольну Уряду України територію, де пройшли повноцінне лікування та отримали відповідні медичні документи українського зразка. Незважаючи на наявність обʼєктивних доказів обставин отримання ушкодження здоровʼя, чинне правове регулювання фактично унеможливлює для таких осіб встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Ще складнішою є ситуація осіб, які отримали поранення та проходили лікування на тимчасово окупованих територіях. Такі громадяни зазнають подвійної дискримінації: по-перше через неможливість офіційного визнання обставин отримання ушкодження здоровʼя; по-друге, через відсутність механізмів врахування інформації з медичних документів, отриманих під час тимчасової окупації. Така ситуація є прикладом необґрунтованої  правової нерівності, суперечить  принципу довіри до громадянина як складової презумпції невинуватості, гарантованої статтею 62 Конституції України.

Крім того, норми Постанови № 306 суперечать нормам Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (Закон), зокрема пункту 4 частини другої статті 7,  який передбачає право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни всім, хто отримав ушкодження здоров’я внаслідок збройної агресії Російської Федерації, незалежно від місця їх отримання.

Таким чином, наявна правова колізія між підзаконним нормативним актом (Постановою №306 та Законом), яка потребує негайного врегулювання з метою уніфікації підходів, забезпечення прав потерпілих та уникнення дискримінаційних практик щодо громадян, які постраждали внаслідок війни.

У результаті такого дискримінаційного правового регулювання механізму встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я цивільні потерпілі фактично позбавлені можливості отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Відповідно, вони залишаються без доступу до передбачених державою заходів підтримки для осіб з інвалідністю внаслідок війни – реабілітації, медичної допомоги, соціальних послуг і виплат,  психологічної підтримки. Це порушує принцип рівності, закріплений у Конституції України, і суперечить міжнародним зобов’язанням держави, включаючи Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю та Женевські конвенції.

3. Гуманітарні та соціально-економічні наслідки

Недосконалість чинного механізму має серйозні гуманітарні та соціально-економічні наслідки. Відсутність своєчасної та належної підтримки посилює страждання потерпілих, ускладнює їхню інтеграцію в громаду та повернення до активного життя, поглиблює ізоляцію і психологічне виснаження. Для держави це означає втрату можливості ефективно реалізовувати політики у сфері реабілітації, зростання навантаження на систему охорони здоров’я, ризики інституалізації – всупереч зобов’язанням України в межах євроінтеграції, а також недовіру до інституцій, покликаних захищати вразливі категорії населення.

4. Системна відповідь на виклики війни

З огляду на все вищевикладене, ми вважаємо необхідним розглянути можливість передачі функції встановлення зв’язку інвалідності з ушкодженнями здоров’я, одержаними цивільним населенням від вибухонебезпечних предметів до Міністерства соціальної політики України — органу, що має безпосередній мандат і ефективний досвід роботи з цивільним населенням, а також розгалужену мережу територіальних органів на місцевому рівні. Це дозволить спростити та підвищити ефективність процедури встановлення зв’язку інвалідності з ушкодженнями здоров’я для потерпілих, зробити її прозорою, доступною, орієнтованою на потреби постраждалих і такою, що враховує гуманітарні виклики і наслідки війни. Більш того, така реформа зменшить адміністративне навантаження, а цифровізація процесів подання і розгляду заяв дозволить скоротити час розгляду справ та уникнути зайвого бюрократизму і повторної травматизації постраждалих внаслідок війни.

Окремо наголошуємо на фінансовому аспекті. Централізація процедури в межах одного компетентного органу дозволить уникнути дублювання функцій між різними міністерствами, оптимізувати бюджетні витрати і спрямувати більше ресурсів на реабілітацію, соціальний захист та підтримку постраждалих. В умовах триваючої війни раціональне використання коштів державного бюджету в поєднанні з ефективним реагуванням на потреби населення — це не лише вимога часу, а й ознака зрілої державної політики.

Крім того, інтеграція цифрових інструментів у процедуру підтвердження зв’язку інвалідності з ушкодженнями здоров’я відповідає державній стратегії цифрової трансформації та забезпечить рівний доступ до послуг для всіх громадян незалежно від місця проживання. Усі ці зміни повинні бути здійснені з урахуванням міжнародних стандартів прав людини, взятих Україною шляхом ратифікації ключових міжнародних договорів.

У контексті збройної агресії та численних гуманітарних викликів перегляд нормативно-правових актів, що обмежують реалізацію основоположних прав цивільного населення, яке постраждало внаслідок воєнних дій є необхідним кроком для приведення державної політики у відповідність до принципів гуманності, справедливості та рівності Державна політика має спиратися на гуманітарні принципи, а не адміністративні обмеження.

Ми віримо, що спільні зусилля державних органів, міжнародних організацій і громадянського суспільства здатні сформувати новий підхід до соціального захисту в Україні — підхід, у центрі якого перебуває людина, її гідність, права, свободи  та захист інтересів. 

Виходячи з цього, ми, представники організацій громадянського суспільства, які системно працюють у сфері захисту постраждалих внаслідок війни та надзвичайних ситуацій, закликаємо Кабінет Міністрів України: 

• внести зміни до Постанови № 306 з метою створення інклюзивної, прозорої та спрощеної процедури встановлення зв’язку інвалідності з ушкодженнями здоров’я для всіх цивільних осіб, які постраждали внаслідок війни.

• забезпечити передачу повноважень зі встановлення зв’язку інвалідності з ушкодженнями здоров’я, одержаними цивільними особами від вибухонебезпечних предметів з компетенції Міністерства у справах ветеранів України до Міністерства соціальної політики України.

Одночасно ми підтверджуємо нашу готовність надати експертну, методичну та інформаційну підтримку в процесі підготовки необхідних змін і сприяти у їх реалізації.

Про розгляд колективного звернення просимо повідомити на електронну адресу благодійного фонду “РОКАДА”: office@rokada.org.ua

БФ “РОКАДА”

БФ “Право на захист”

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Данська рада у справах біженців

Громадська організація “Південна стратегія розвитку”

СОС Дитячі Містечка Україна

Центр прав людини ZMINA

БФ “Схід SOS”

Громадська організація “Десяте квітня”

Громадська спілка “ЛІГА СИЛЬНИХ” 

ГО “Донбас СОС”

Громадська організація “КРИМСОС”

Кримська правозахисна група

Helping to Leave

HIAS Ukraine

MERCY CORPS

БФ Team4UA

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Норвезька рада у справах біженців

HelpAge International

БФ “Національна агенція гуманітарної допомоги “ЗДОРОВІ”

Humanity & Inclusion

Humedica e.V.

Separate Division of “Terre des hommes – Helping children worldwide – Foundation” in Ukraine

БО “БФ Солідар Свісс Україна”

ГО “Клуб рибалок України”

Громадська організація “Центр стратегічних ініціатив Донеччини”

Громадська організація “Проліска”

Громадська організація “Перемога”

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ГУДВІЛЛ”

ВП ГО ВО СОІУ “Закарпатське обласне товариство осіб з інвалідністю”

Громадська організація “Харківська асоціація незрячих юристів”

Plan International Ukraine