Влада та правозахисники говорили про права людини в умовах війни
9 грудня у Києві відбулась міжнародна конференція “Права людини за темних часів”. Захід провели на станції метро “Майдан незалежності” та приурочили до 74-річниці від дня проголошення Генасамблеєю ООН декларації про права людини. Організатором став Офіс Омбудсмана України, Офіс Президента та Міністерство закордонних справ України.
У заході взяли участь президент України Володимир Зеленський, омбудсман Дмитро Лубінець, представники влади, громадянського суспільства, а також представники міжнародних інститутів та організацій.
Учасники говорили про важливість прав людини та про дотримання їх під час повномасштабного вторгнення Росії. Також говорили про діяльність міжнародних гуманітарних, правозахисних організацій.
Так, Володимир Зеленський наголосив на необхідності повернення додому всіх незаконно вивезених та утримуваних росією українців, а також зазначив, що Україна повернула з російського полону вже 1331 українського воїна.
Окремо він звернув увагу на присутність на конференції президента Міжнародного інституту омбудсманів Кріса Філда, а також згадав про діяльність українського омбудсмана Дмитра Лубінця, який долучився до роботи над звільненням з російського полону українських військових та цивільних.
“Можливо, саме ця система — система омбудсмfнів і міжнародний компонент співпраці в цій системі зможе нас із вами наблизити до бажаного результату — до повернення додому всіх. Всіх українців — дорослих, дітей, військовополонених, політв’язнів, всіх, які силою утримуються на території російської федерації та на тимчасово окупованих територіях нашої держави. Варто принаймні спробувати, я так вважаю”, — сказав Зеленський.
Також виступала перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова, яка сказала, що темні часи для прав людини настали не 24 лютого, а майже дев’ять років тому з першою жертвою агресії РФ – кримським татарином Решатом Аметовим.
“Відтоді ситуація з правами людини на окупованих територіях постійно погіршувалася. Бо разом з територіями загарбники окуповують свободу слова, право на гідність та свободу, право на вираження поглядів та переконань. Усе те, що захищає Загальна декларація прав людини”, – наголосила Еміне Джапарова.
Омбудсман Дмитро Лубінець виступив за потребу реформи міжнародної системи колективної безпеки:
“Ми бачимо, що в сучасному світі система колективної безпеки не працює, немає покарання за злочин агресії. Треба реформувати міжнародні інституції, систему ООН, Amnesty International. Ця проблема не почалася не 2014 року. Вона виникла 1992 року з російської агресії в Молдові. Яка була відповідь на це? Просто слова”.
Обмудсман наголосив, що необхідний орган прямого реагування, який допомагатиме будь-якій країні, що потерпатиме від вторгнення іншої держави. Також має бути ініційована процедура трибуналу, щоб вище керівництво держави-агресора та її військові, які виконують накази, знали, що обов’язково настане відповідальність. Крім того, автоматично має бути припинена діяльність країни-агресора в усіх міжнародних організаціях.
Координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко, яка є учасницею Коаліції “Україна. П’ята ранку” говорила про суспільний запит на справедливість та необхідність бути уважними до прав потерпілих.
“Коли ми говоримо з потерпілими, а особливо під час польових місій у Київську, Чернігівську, Харківську, Херсонську області, ми чуємо не лише свідчення про зруйновані будинки та зруйновані долі, а й імена. Точніше – позивні: “Урал”, “Бес” у Херсоні, “Полтава”, “Сєвєр”, “Чечен” у Кочубеївці, представників конкретних підрозділів російської армії та підконтрольних їй загонів із Донецька чи Луганська. І якщо свідки не знають справжніх імен кривдників, бо справжні імена окупанти зазвичай приховують, то вони бачили їхні обличчя, можуть упізнати. І ця інформація для потерпілих є не менш важливою, ніж інформація про обставини конкретного злочину. В суспільстві за дев’ять місяців сформувався запит на встановлення справедливості. Для нього важливо, аби не тільки Путін опинився в Гаазі, а й були названі імена і прізвища окремих кривдників. Важливо те, що рідні жертв російської агресії прагнуть справедливості, але не сподіваються на неї”, — заявила Катриченко.
Вона також додала, що потерпілі часто не знають, куди звертатися із заявами та як діяти, щоб їхні свідчення були належним чином зафіксовані та ефективно використані, аби до їхніх слів не ставилися байдуже.
“Під час війни в умовах самоцензури дуже важко говорити про внутрішні виклики. І, можливо, не час їх обговорювати публічно. Але точно час відповідально їх фіксувати задля ефективного притягнення винних до відповідальності. Україна – на національному рівні, світ – там, де Україна безсила. Звісно, Україна як ніколи раніше потребує допомоги міжнародних партнерів, але міжнародні партнери запитують у нас і ще запитають про національні розслідування, про їхню якість і результати. А головне – про них запитають потерпілі, з якими нам жити в Україні після перемоги”, – додала правозахисниця.
Всі фото — Тетяна Печончик, ZMINA
