Катування та депортація: історії кримських політв’язнів у російських тюрмах
Після незаконної окупації Криму 2014 року РФ продовжує свою політику терору щодо кримських татар та українців на півострові. Владислав Єсипенко, Наріман Джелял, брати Азіз і Асан Ахтемови, Ірина Данилович — усіх їх заарештували в Криму за сфабрикованими звинуваченнями та утримують у російських в’язницях, як кажуть адвокати та родичі бранців, у неприйнятних умовах, без медичної допомоги.
Кримські політв’язні Кремля: Владислав Єсипенко, Наріман Джелял, брати Азіз і Асан Ахтемови, Ірина Данилович © RFIВладислав Єсипенко: сфабриковані звинувачення і тортури
Владислав Єсипенко — журналіст «Радіо Свобода», працював для Крим.Реалії, знімав на півострові сюжети соціально-економічної тематики. ФСБ заарештувала його 10 березня 2021 року, звинувативши «у зв’язках з українськими спецслужбами» та в «зберіганні й перевезенні боєприпасів». Затримання відбулося одразу ж після фільмування акції в Криму на честь дня народження українського поета Тараса Шевченка.
Майже місяць російські спецслужби забороняли Владиславу виходити на контакт із близькими — увесь цей час рідні не знали, що з ним і де він перебуває. Дружина журналіста Катерина Єсипенко розповідає, що її чоловік не міг отримати допомогу незалежного адвоката. Натомість окупаційна влада надала послуги державного захисника, який змушував Владислава визнати свою провину і не реагував на заяви про пережиті катування.
«Ці страшні дні й ночі співробітники ФСБ піддавали Владислава тортурам електричним шоком, погрожували вбивством та шантажували. ФСБ запрошували мене з дитиною начебто приїхати на побачення з чоловіком до Криму, усі ми розуміємо, із якою метою», — ділиться дружина політв’язня.
Після зустрічі із незалежними адвокатами Владислав розповів про катування, яких зазнав із боку ФСБ. Попри тортури своєї провини він не визнав. У лютому 2022 року Сімферопольський районний суд оголосив українському журналістові вирок — його засудили до шести років позбавлення волі та штрафу 110 тисяч рублів. Згодом адвокатам вдалося добитися пом’якшення покарання, зменшивши термін перебування за ґратами на рік. Щоби визволити незаконно засудженого журналіста, захист буде клопотати про його умовно-дострокове звільнення.
«Зараз Владислав відбуває своє незаконне покарання в колонії міста Керч, у Криму. Багато українських та міжнародних правозахисних організацій визнали Владислава політичним в’язнем Кремля. Число політичних в’язнів росте, і ми повинні докласти спільні зусилля, аби повернути їх додому», — звернулась до міжнародної спільноти Катерина Єсипенко під час виступу на заході у Представництві Чехії при ЄС у Брюсселі.
Катерина каже, що після початку повномасштабного вторгнення комунікувати із чоловіком стало значно складніше. Коли-не-коли чоловік телефонує, але багато чого розповісти не може, бо тюремна адміністрація розмови прослуховує. Адвокат відвідує політв’язня, але тепер зустрічі відбуваються за ускладненою процедурою.
Наріман Джелял: 17 років колонії суворого режиму
Наріман Джелял — український журналіст, громадський діяч та перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Він активно захищав права кримських татар в Україні та Криму, допомагав політв’язням, став «голосом правди», розповідаючи про порушення прав на півострові та за його межами.
У вересні 2021 року в Сімферополі російські спецслужби затримали Джеляла та звинуватили його в підриві газової труби в селі Перевальному. За версією російських правоохоронців, диверсія сталася 23 серпня 2021 року — саме того дня, коли громадський діяч брав участь у саміті Кримської платформи в Києві. Такі самі обвинувачення отримали кримськотатарські активісти Азіз і Асан Ахтемови.
«Російська влада давно прагнула обмежити вплив Джеляла серед земляків та змусити його замовчати. Саме його присутність на Кримській платформі та висвітлення ним проблем Криму і спричинили істинну причину арешту, яка була спрямована на його повну ізоляцію», — розповідає дружина Нарімана Левіза Джелял.
Родичі кримських політв’язнів у Постійному представництві Чехії при ЄС. Брюссель, Бельгія, 19 жовтня 2023 © Софія Назаренко / RFIЛевіза згадує, що затримання Нарімана відбулося 4 вересня 2021 року. Співробітники ФСБ викрали чоловіка та утримували в підвалі в наручниках та з мішком на голові, чинили психологічний та фізичний тиск. Російські спецслужби блокували доступ до юридичної допомоги та після оголошення обвинувачень взяли Нарімана під варту. 21 вересня 2022 року так званий верховний суд Криму оголосив вирок першому заступникові голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріману Джелялу, цивільному журналістові Асану Ахтемову та його двоюрідному братові Азізу Ахтемову.
Джеляла засудили до 17 років ув’язнення в колонії суворого режиму зі штрафом розміром в 700 тисяч рублів та півтора року обмеження свободи пересування. Асан і Азіз Ахтемови отримали 15 та 13 років за ґратами відповідно, а також штрафи по 500 тисяч рублів кожному та по 1 року обмеження свободи пересування.
Левіза Джелял каже, що її чоловіка систематично катували протягом двох років. Через це стан здоров’я Нарімана погіршився — з’явився варикоз на ногах, є постійний біль в спині, а зуби почали випадати.
«Два роки він перебував у спецблоці, де режим утримання є найжорсткішим від СІЗО… Протягом дня, а саме 16 годин, ув’язненим не давали сідати, вони були вимушені стояти або ходити, обмежували доступ до особистих речей. Окрім жорстких умов перебування, існує інша не менш тривожна проблема — це відсутність права на медичну допомогу», — сказала Левіза Джелял.
2 жовтня Нарімана із братами Ахметовими вивезли 2 жовтня з Криму для відбування терміну у в’язниці на території Росії. Попри благання дружини Джеляла, кримських татар відправили у найвіддаленішу в’язницю країни-агресора за 5,5 тисяч км від дому, у Красноярський край на межі з Сибіром.
Станом на 20 листопада, за даними Левізи Джелял, Азіз перебував у в’язниці в місті Єнісейськ, Асана відправили до Володимирської в’язниці.
Місцеперебування Нарімана Джеляла майже два місяці було невідоме — звернення до всіх можливих інстанцій РФ не дали результату. Аж 30 листопада Левіза отримала від чоловіка першого листа — він повідомив, що 20 листопада його доправили до в’язниці Мінусинська Красноярського краю Росії, де помістили на карантин через кашель та головний біль.
У фейсбук Левіза Джелял повідомила, що нині є можливість підтримувати зв’язок із Наріманом через пошту або сервіс «Ф-письмо» та закликала суспільство писати йому якомога більше листів, щоб полегшити його перебування там.
Ірина Данилович: втрачає слух в російській колонії
Ірина Данилович — медсестра та українська журналістка, яка захищала інтереси медпрацівників у Криму. Вона висвітлювала теми порушення прав медиків на півострові, була авторкою проєкту «Кримська медицина без обкладинки».
29 квітня 2022 року працівники ФСБ викрали Ірину, коли та поверталась додому з роботи. Протягом тижня російська спецслужба утримувала жінку в підвалі свого управління. Ірину допитували та змушували зізнатися в держзраді й співпраці з СБУ. Близькі громадської діячки не знали, де вона перебуває, тому проводили активні пошуки. Навіть зверталися до ФСБ, але їм відповідали, що ніякої інформації про неї немає.
Ірина Данилович12 травня її знайшли в СІЗО Сімферополя. Під час суду Данілович розповіла, що після того, як вона не надала потрібні свідчення, ФСБ підкинули їй 200 грамів вибухівки у футляр для окулярів. У грудні 2022 року Данилович засудили до 7 років колонії загального режиму та штрафу в сумі 50 тисяч рублів за нібито носіння вибухового пристрою. Після апеляційної скарги Верховний «суд» Криму зменшив термін перебування за ґратами на місяць.
Батько Ірини, Броніслав Данилович, каже, що в липні цього року її етапували з півострова до Росії. Про те, що його донька перебуває в Краснодарському СІЗО, чоловік дізнався випадково, коли забирав речі Ірини із Сімферопольського слідчого ізолятора. За його словами, через ув’язнення в неї почалися проблеми зі здоров’ям. Ще в СІЗО Сімферополя жінка мала скарги на головний біль, який виник у результаті отиту. Утім, якісну медичну допомогу Ірина не отримала — серед лікарів, які її оглядали, не було отоларинголога, а діагноз досі невідомий.
Щоби домогтися медичної допомоги, у березні цього року Данилович оголосила сухе голодування. 6 квітня журналістка припинила голодування у відповідь на обіцянку найближчими днями вивезти її із СІЗО Сімферополя до клініки для обстеження та лікування.
«У неї запущена хвороба, що тягнеться ще від минулого листопада. Ірину треба було лікувати, ще коли тривав судовий процес… А те, що роблять, можна назвати імітацією і не більш того. Їй навіть лікар колонії сказала: мовляв, нічого, поболить, нерв атрофується, перестане боліти, оглухнеш — і буде все нормально», — розповів батько ув’язненої.
27 листопада правозахисний рух Amnesty International розпочав акцію на підтримку Ірини Данилович. Активісти закликають громадськість масово писати звернення до уповноваженої з прав людини в РФ Тетяни Москалькової. Серед вимог: негайне звільнення Ірини, зняття з неї сфабрикованих звинувачень, надання медичної допомоги та притягнення до відповідальності причетних до її затримання.
Депортація до російських колоній — це системна політика Росії
Менеджерка Центру прав людини ZMINA Вікторія Нестеренко розповіла, що 45 політв’язнів у Криму не мають доступу до медичної допомоги попри хронічні захворювання, 21 з них — потребують невідкладної допомоги. За її словами, росіяни депортують ув’язнених із півострова на території РФ усупереч Женевській конвенції. Це збільшує ризики для в’язнів загинути в ізоляторах.
«Це системна політика Росії. Чому цих політв’язнів депортують з Криму до Росії? Їхні родичі, активісти та захисники не мають доступу до них, тому що коли вони залишилися в Криму, можливостей допомогти їм не було — навіть надіслати якісь таблетки та організувати якусь медичну допомогу», — сказала Нестеренко.
Зазначимо, із 2023 року в місцях неволі померло двоє кримських політв’язнів — Джеміль Гафаров і Костянтин Ширінг. Вони загинули через жахливі умови ув’язнення та відсутність медичної допомоги.
За даними Таміли Ташевої, постійної представниці президента в Криму, на території півострова російська влада взяла під варту щонайменше 186 громадян України, приблизно 123 з них — кримські татари.
Джерело: RFI
