11-й рік триває агресія Росії, а в Україні немає поняття “постраждалі особи” — Луньова
Перелік з кроків для влади дає змогу щороку говорити з владою з чітких позицій стосовно захисту постраждалих, а, по-друге, дозволяє прослідковувати динаміку рішень держави. Це зазначила адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, розповідаючи про те, що українські правозахисники назвали 11 пріоритетних напрямів, на які варто звернути увагу державі для покарання воєнних злочинців та підтримки постраждалих від війни. Серед пріоритетів – ратифікація Римського статуту, визначення категорій постраждалих від війни людей для їхньої повноцінної підтримки, виплата пенсій переселенцям та визначення державної стратегії реінтеграції деокупованих територій. Коаліція громадських організацій підготувала для парламенту щорічне дослідження цих пріоритетних напрямків. Альона Луньова розповіла про них Українському Радіо докладніше.
Прослідковувати динаміку рішень держави
— Українські правозахисники назвали 11 пріоритетних напрямів, на які варто звернути увагу державі цього року для покарання воєнних злочинців та підтримки постраждалих від війни. Серед пріоритетів – ратифікація Римського статуту, визначення категорій постраждалих від війни людей для їхньої повноцінної підтримки, виплата пенсій переселенцям та визначення державної стратегії реінтеграції деокупованих територій. Коаліція громадських організацій підготувала для парламенту щорічне дослідження цих пріоритетних напрямків. Розкажіть про них.
Ця ініціатива зі збирання пріоритетних кроків, рекомендацій для парламенту і Кабміну – це спільна ініціатива громадських організацій, які тривалий час працюють над проблемами захисту прав людей в умовах збройного конфлікту. Це такі організації, як Донбас SOS, Крим SOS, БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”, БФ “Право на захист”, Схід SOS, Громадський холдинг “Група впливу”, Кримська правозахисна група, Центр прав людини ZMINA. Це 8 організацій, які від початку збройної агресії в 2014 році працюють для подолання негативних наслідків збройної агресії. З 2019 року з приходом нового парламенту ми складаємо щорічний список тих кроків, які ми рекомендуємо зробити державі для покращення захисту прав тих осіб, які зазнали негативного впливу збройного конфлікту. І ми можемо прослідкувати, які кроки держава з 2019 року здійснила, а які – ні. Такий перелік дає нам змогу щороку, по-перше, говорити з владою з чітких позицій стосовно того, що дуже важливо зробити для захисту постраждалих, а, по-друге, дозволяє прослідковувати, яка динаміка рішень держави. Адже є питання, які насправді вирішуються, а є такі, які не вирішуються.
— Серед пріоритетних напрямків – важливе правове питання щодо статусу людей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту. На якому етапі нині розробка цього питання?
Попри те, що вже 11-й рік триває збройна агресія проти України, у нас немає поняття “постраждалі особи”. І коли ми говоримо про те, що треба захищати постраждалих, ми повинні спочатку визначитися, які це категорії. На щастя, у зв’язку з тим, що рухається питання розробки міжнародного реєстру шкоди, який був створений в рамках рішення ПАРЄ, і, ймовірно, будуть системи компенсації цієї шкоди, цей процес пожвавився. І зараз ми бачимо, що держава намагається випрацювати цей підхід і зрозуміти, хто такі постраждалі від війни, і як можна цю шкоду облікувати. З одного боку, це дуже правильний підхід, і є певний поступ, є законодавчі ініціативи, є постанови уряду, наприклад, № 326 “Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації”. З іншого боку, загального підходу у нас немає.
У нас нині є 9 категорій осіб, які зазнали шкоди у зв’язку з війною, і держава тим чи іншим чином їх підтримує. Це – внутрішньо переміщені особи; діти, які постраждали від війни; особи, зниклі безвісти за особливих обставин; полонені, тобто особи, чия свобода була обмежена в умовах збройного конфлікту; великі групи осіб, які зазнали інвалідності; люди, які зазнали майнової шкоди, у кого пошкоджене житло. Ці категорії якимось чином обліковуються державою, і якась підтримка їм надана. Хоча це дуже різна підтримка насправді, і різні підходи, яким чином це встановлюється.
Є категорії, які випадають з поля зору держави
— Тобто єдиного принципу немає?
Ні. По-перше, немає єдиного підходу, а, по-друге, є категорії, які випадають з поля зору держави. Вони не обліковуються взагалі. Наприклад, ті особи, які зазнали шкоди фізичному здоров’ю, але при цьому не отримали інвалідність. Наприклад, люди, які постраждали при обстрілах. До встановлення інвалідності вони мають отримувати підтримку від держави, але все, що їм надається, надається в обсягах загальних медичних гарантій. Те саме стосується осіб, потерпілих від воєнних злочинів. Зараз держава може сказати тільки кількість цих осіб, але сказати, які вони мають потреби, чим їм держава допомагає, ми сказати не можемо, бо держава їм системно не допомагає. А це найбільш постраждалі категорії, які або втратили близьких, або зазнали суттєвої шкоди здоров’ю. Тому тут потрібно, щоб держава сказала, які є категорії шкоди, і щоб це обліковувалося не тільки з 2022 року. Адже згідно з реєстром, про який я згадувала раніше, буде система компенсації шкоди з 2022 року. Але шкода людям спричинена з 2014 року. Треба розуміти, чим можна допомогти постраждалим, але не лише тим, які з лютого 2022 року зазнали шкоди, а й тим, хто її зазнав з лютого 2014 року.
— Також правозахисники радять державі якнайшвидше ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду і гармонізувати національне кримінальне законодавство. Як це може допомогти на практиці і посилити спроможність нашої національної системи правосуддя?
Україна співпрацює з Міжнародним кримінальним судом. І ми, як держава, всіляко користуємося перевагами, які дає міжнародна система правосуддя, зокрема, через МКС. Разом з тим, базовий документ, встановлений МКС – Римський статут, не ратифікований Україною. Для нас дуже важливо, щоб це стало частиною національного законодавства з кількох причин. Насамперед, це забезпечить для нас більш ефективне розслідування воєнних злочинів. Тому що зараз в Кримінальному кодексі України є лише одна стаття, яка фактично описує всі воєнні злочини, які вчиняються в Україні. Але цей опис лише відсилає до категорії міжнародних злочинів, які насправді визначаються Римським статутом. З іншого боку, зараз досі Україна – це місце вчинення міжнародних злочинів, але не суб’єкт міжнародних відносин і обговорень, які відбуваються в рамках асамблеї країн-учасниць МКС. Ми хочемо змінювати міжнародний порядок в частині правосуддя, але, не будучи частиною цього ком’юніті, цієї групи країн, ми не можемо брати в цьому повноцінну участь. Тому ратифікація також є частиною наших зобов’язань для включення в ЄС, але поки що це включення відстрочене, і ратифікація відстрочена. Ми вважаємо, що вона має бути невідкладною.
— Як державі перейти від точкових до комплексних, системних, довгострокових рішень щодо забезпечення прав переселенців? Наскільки складною є ситуація з цією категорією людей?
2014 року був ухвалений спеціальний Закон “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Він був направлений на “гасіння пожежі”, щоб невідкладно вирішити ключові проблеми – з працевлаштуванням, звільненням, переміщенням, наданням послуг. Але зараз, коли у нас відбулася нова хвиля внутрішньо переміщених осіб, коли їхня кількість зросла в рази, нам потрібно розуміти, якою має бути довгострокова політика держави. Бо зараз закон не містить житлових гарантій, а це – перше, що потребують ВПО. Верховна Рада розглядає десятки законопроєктів, які спрямовані на зміну окремих статей закону про ВПО. Але потрібно переглянути загалом підходи: що ми забезпечуємо, що пріоритетно, і які ресурси мають бути в це вкладені.
Повну розмову читайте і слухайте тут.
