Цікаві дискусії та виступ Максима Буткевича: Як минули п’яті “Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе”

У Києві 14-16 листопада 2024 року відбулася щорічна конференція “Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе“, під час якої провідні журналісти, редактори, медіаменеджери, комунікаційники і представники бізнесу говорили про виклики та тенденції у медіапросторі України і за кордоном. 

Серед тем цьогорічних “Медіаднів” — цензура та самоцензура під час війни, роль медіа у медіації та реінтеграції суспільства, підходи для зменшення медіатравматизації, роль соцмереж та месенджерів, висвітлення війни у світі місінформації та дезінформації та інші.

Крім того, у межах “Медіаднів” відбувся показ та обговорення фільму “Там, де закінчується Росія” режисера Олексія Радинського, публічне інтерв’ю з кримськотатарським політиком, заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу (з 2013 року) Наріманом Джелялом, виступ нещодавно звільненого з полону правозахисника, журналіста Максима Буткевича і виставка, присвячена загиблим журналістам. 

Відкривала “Медіадні” виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. 

“Найважливіша місія Премії імені Георгія Ґонґадзе – формувати і об’єднувати нашу спільноту, спільноту, яка має одні цінності, спільне розуміння, куди ми маємо рухатися і якою ми хочемо бачити журналістику України”, — сказала вона. 

Проєкт “Медіадні” організований Премією імені Георгія Ґонґадзе, яка заснована Українським ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською Бізнес-Школою та її випускниками, виданням “Українська правда“, а також родиною Георгія Ґонґадзе. Проведення Медіаднів підтримується National Endowment for Democracy (NED).

Інформаційні партнери: УП клуб, NV, LMF, “Суспільне мовлення”, “Радіо Свобода”, “Медіамейкер”, Інститут масової інформації (ІМІ), ZMINA, “Детектор медіа”, “Еспресо”, КЖЕ, Медіацентр Україна.

Під час першої панелі “Цензура та самоцензура під час війни” дискутували про те, чи є в Україні зараз цензура і чим, власне, вона є — досягненням спільного блага чи елементом політичної доцільності? 

Панель “Медіа майбутнього: роль соцмереж та месенджерів” стосувалася трьох питань – поширення контенту, головних небезпек і прогнозів щодо інновацій майбутнього. 

Чи є в Україні поляризація суспільства? Відповідь на це питання шукали під час панелі “Звільнені території та повоєнна Україна: роль медіа у медіації та реінтеграції суспільства”. Ще один блок дискусії стосувався взаємодії з українцями, які тривалий час жили в окупації. 

Наступна панель “Як зменшити медіатравматизацію під час війни?” була присвячена темі травматизації журналістів, редакційних політик щодо травми та роботи з чутливим контентом.   

Дискусія “Розслідування воєнних злочинів: роль медіа у здійсненні правосуддя” стосувалася основних змін у роботі розслідувачів і документалістів після початку повномасштабної війни, а також головних викликів, з якими вони зараз стикаються.         

Основними темами розмови “Висвітлення війни Росії проти України в складному світі місінформації та дезінформації” були спад та нестабільність зацікавлення Україною у західних медіа, протидія російським фейкам і дезінформації за кордоном. Також жваву дискусію викликало обговорення проєкту МЗС Вікторії ШІ.        

У межах “Медіаднів” також відбувся публічний виступ правозахисника, співзасновника Центру прав людини ZMINA, журналіста Максима Буткевича, якого 18 жовтня вдалося звільнити з російського полону. На початку повномасштабного вторгнення він воював у лавах ЗСУ. 

Максим Буткевич

Він заявив, що два з половиною роки перебував в іншій реальності, зокрема медійній, яка разюче відрізняється від нашої. “Був доволі тривалий період, коли взагалі не було жодної інформації з зовнішнього світу. Він дав змогу зрозуміти, наскільки життєво важливо для людини отримувати інформацію про те, що відбувається за межами її безпосереднього доторку, погляду, слуху. Наскільки це впливає на стан, настрій, стійкість, на можливість маніпулювати людиною”, — сказав Буткевич. 

За словами правозахисника, у нього після полону немає відчуття згаяного часу. “Мені пощастило, що попри тотальну вбогість того, що там оточує, а це, крім жорстокості, саме вбогість — вбогість телевізора, вбогість маскульту, вбогість сучасної попси, яка лунає, убогість мови, якою з тобою спілкуються — я зараз не про російську, а про словниковий запас, — у немає відчуття, що це згаяний час. Я знаю, що у деяких хлопців було таке відчуття, вони ним ділилися. У мене немає такого відчуття. У мене був час подумати, поспостерігати, дійти до якихось висновків”, — наголосив Буткевич. 

Під час “Медіаднів” інтерв’юерка Власта Лазур також провела публічне інтерв’ю з кримськотатарським політиком, викладачем, політологом та журналістом, заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу (з 2013 року), керівником інформаційно-аналітичного підрозділу Наріманом Джелялом. 

Власта Лазур та Наріман Джелял

Розмова, з-поміж іншого, стосувалася закордонної поїздки Джеляла з метою адвокації України, отримання інформації у полоні, діяльності Меджлісу кримськотатарського народу та питання автономії Криму. 

За словами Нарімана Джеляла, його закордонна поїздка після звільнення з полону передусім стосувалася питання звільнення військовополонених, політв’язнів і цивільних в’язнів. Крім того, як відзначив він, при цьому важливо брати до уваги контекст певної країни. 

“У Туреччині є потреба говорити взагалі чому українці чинять спротив. Вони іноді не розуміють. Пересічний громадянин Туреччини може не розуміти, чого Україна воює, чи закінчилася у нас війна”, — сказав він. 

Це стосується і питань медіа. “Говорити про цензуру в Туреччині, наприклад, буде дуже дивно. Ви одразу відчуєте, що в нас в країні вже набагато вільніше, краще. Коли порівнюєш Туреччину і Росію, то розумієш, що в Туреччині набагато вільніше почувають себе як громадяни, так і політичні діячі, журналісти. Все відносно. Ти приїжджаєш і спочатку орієнтуєшся на місцевості, орієнтуєшся з ким і про що ти будеш говорити”, — додає Наріман Джелял. 

У межах “Медіаднів” також відбувся і показ та обговорення фільму “Там, де закінчується Росія” режисера Олексія Радинського. Стрічка створена на основі кінохронік, відзнятих українськими кінематографістами у Сибіру у 1980-х. Під час повномасштабного вторгнення ці кадри виявили у Києві. Фільм отримав чимало схвальних відгуків, покази відбувалися і за кордоном.   

Також у межах заходу відбулася виставка, присвячена загиблим журналістам. Відвідувачі могли ознайомитися з їхніми біографіями та побачити фото. Виставка була організована Премією імені Георгія Ґонґадзе спільно з українським ПЕН та Інститутом масової інформації (ІМІ) у рамках проєкту RECвієм — платформа пам’яті журналістів, які загинули внаслідок повномасштабної війни Росії проти України. 

Авторка: Анастасія Крупка