“Міграційні тюрми” та страх виїзду з окупації: Альона Луньова про порушення прав людей на ТОТ

Після 2014 року Росія почала інтегрувати окуповані українські території у своє правове поле. Примусова паспортизація, знищення української мови, загроза утримання людей у “міграційних тюрмах” — це лише частина порушень прав людини з боку РФ на ТОТ. Під тиском окупанти змушують перереєстровувати майно, оформлювати документи на дітей, медичні довідки та пенсійні посвідчення — усе під російське законодавство. 2014 року усе почалося з Криму, а нині ті ж сценарії повторюються на Донеччині й Луганщині.

Як і навіщо росіяни впроваджують політику тиску, чому люди бояться виїжджати з окупації, і що має зробити Україна для підтримки своїх громадян на ТОТ у проєкті “На часі” для видання “Точка Сходу” розповіла адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

У 2024 році в Росії ухвалили указ: до 30 квітня 2025 року українці на окупованих територіях мали врегулювати свій правовий статус. Згодом термін продовжили до 10 вересня. Йшлося не лише про українців — під ризиком опинилися всі мігранти. Але саме українців — не депортують, стверджує Луньова: “Важливо зауважити, що Російська Федерація не висилає українців в Україну. Вона їх утримує в так званих центрах тимчасового утримання іноземних громадян. Фактично це міграційні тюрми. І тут уже треба зважувати українцям, які залишаються в окупації, на те, що є ризики потрапляння в такі центри”.

Паспортизація має наслідки — як-от призов до армії загарбників та проблеми з виїздом з окупації. Водночас Росія стрімко і дуже жорстко скорочує сфери життя, де людина може жити без російського паспорта. Без нього вже неможливо отримати медичну допомогу, пенсію чи освіту. 

Але за словами адвокаційної директорки ZMINA, українці не поспішають оформлювати російські документи. І хоча РФ не має повного уявлення про реальну кількість “непаспортизованих”, вони посилюють тиск на людей: “Я думаю, що росіяни мають уявлення про значну кількість людей, які досі не отримали російський паспорт. Я роблю цей висновок з того, які інструменти вони використовують для тиску на цивільне населення”. 

Усередині українського суспільства немає засудження до тих, хто вимушено отримав російський паспорт. За словами Луньової, люди це сприймають як спробу вижити, а не як добровільну відмову від українського громадянства. І, що важливо, за українським законодавством отримання паспорта РФ під тиском не тягне за собою втрату українського громадянства.

Повернення з окупації або спроба легалізувати документи в Україні породжують велику кількість правових питань: що буде з власністю, оформленою за російськими законами? Чи визнають документи про освіту? Чи буде відповідальність за проживання на окупованій території?

Потрібен державний механізм підтримки, впевнена Луньова. Нині жодна українська структура не може повністю обробляти документи, видані в окупації. Єдиний виняток — свідоцтва про народження і смерть, які ще можна визнати через суд. Тому Україні потрібна чітка система: як верифікувати події, які сталися під окупацією, не ставлячи під сумнів легітимність української влади та не покладаючи провину на цивільних.

“Якщо ми розберемося з документами, які видані в окупації, якщо Україна запровадить певні механізми по документах, виданих в окупацію, я думаю, люди активніше будуть їхати на підконтрольні уряду України території, розуміючи своє майбутнє”, — переконана правозахисниця.