“За території ми боремося, а готовності боротися за людей я не бачу”: Альона Луньова про політику щодо окупованих територій
Інформаційна політика щодо тимчасово окупованих територій має бути частиною цілісної державної політики, спрямованої не лише на деокупацію територій, а й на збереження зв’язків із людьми, які там залишаються. Натомість нині різні державні органи формують суперечливі сигнали щодо окупованих територій та їхніх жителів, що може посилювати відчуття відчуження й недовіри.
Альона ЛуньоваАдвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова розповіла “Детектору медіа” про те, якою має бути інформаційна політика щодо окупованих територій, хто має її формувати та яку роль у цьому відіграють держава й медіа.
За словами Альони Луньової, проблема починається з відсутності цілісного бачення державної політики щодо окупованих територій. Нині окремі її складові перебувають у компетенції різних державних органів — Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Служби безпеки України та інших. Водночас немає суб’єкта, для якого формування такої політики було б чітким пріоритетом.
“Інформаційна політика має бути вторинною відносно загалом державної політики щодо окупованих територій, яка має формуватися єдиним суб’єктом, який би координував усіх інших”, — наголосила правозахисниця.
Одним із ключових завдань такої політики, на її думку, має бути збереження зв’язків із людьми на окупованих територіях. Йдеться не лише про інформаційні повідомлення, а й про доступ до освіти, послуг, консультацій та інших можливостей залишатися частиною українського суспільства.
Альона Луньова також звернула увагу на суперечливі сигнали, які держава може одночасно транслювати людям з окупованих територій. З одного боку, Україна заохочує їх виїжджати, вступати до українських закладів освіти та отримувати підтримку. З іншого — посилення безпекових перевірок і риторика про потенційну загрозу можуть формувати сприйняття кожної людини з окупації як ризику.
“Можна скільки завгодно говорити, що це наші люди, але ж дії держави інші”, — зазначила адвокаційна директорка ZMINA.
За її словами, Україні важливо відійти від стереотипного уявлення про людей в окупації як про “порчених” або наскрізь просякнутих російською пропагандою. Тривала окупація змушує людей використовувати різні стратегії виживання, зокрема мовчання та приховування своєї проукраїнської позиції.
“Ми не бачимо акцій протесту, жовто-блакитних прапорів на території Сімферополя чи Джанкоя не тому, що там людей, які підтримують Україну, нема. А тому що, по-перше, їх переслідують”, — пояснила вона.
Окремо Луньова наголосила на ролі медіа у формуванні більш комплексного розуміння життя в окупації. Журналістам, зокрема, варто розповідати історії людей, які виїхали з окупованих територій, пояснювати стратегії виживання тих, хто залишається, а також показувати ціну прояву української ідентичності в окупації.
Вона закликала медіа також розповідати про різні форми спротиву — не лише про підпільні операції чи диверсії, а й про повсякденні дії людей, які зберігають українську ідентичність в умовах окупації.
Альона Луньова також звернула увагу на необхідність пояснювати аудиторії системний характер російської політики на окупованих територіях, зокрема примусової паспортизації, мілітаризації, індоктринації дітей, переслідувань та інших порушень прав людини. На її думку, медіа мають показувати, що наслідки окупації не можна автоматично покладати на самих людей, які опинилися під російським контролем.
“За території ми боремося, а готовності боротися за людей я не бачу”, — підсумувала адвокаційна директорка ZMINA.
Повний текст інтерв’ю Альони Луньової читайте на сайті видання “Детектор медіа“.
