Чому інвалідність як індикатор розвитку суспільства стосується кожної людини – експертки

“Мені було важко стикатися з несприйняттям людей з інвалідністю. І я не розуміла, що ж мені такого зробити, щоб урешті-решт це змінити. І я в якийсь момент ухвалила для себе дуже важливе рішення. Не мовчати”, – про це заявила Марія Нікітіна, ексдепутатка Вижницької міської ради, громадська активістка, під час ефіру, присвяченого темі прав жінок з інвалідністю в межах марафону “Жінки вимагають безпеки”.

Ефір в межах марафону “Жінки вимагають безпеки”

Також Марія Нікітіна переконана: якщо говорити про свої права, про можливості, залучати людей до спільної роботи та й просто пояснювати, що ж таке різноманітність, – усе це діє в захисті своїх прав та інтересів.

Водночас голова громадської організації “Гармонія” Людмила Нецкіна наголосила, що якраз інвалідність є індикатором розвитку цивілізованого суспільства. Іншими словами, якщо простір чи послуга будуть зручними для людини з інвалідністю, то це буде зручним і для будь-якої людини.

Експертка підкреслила: хоч у 2009 році й була ратифікована Конвенція про права осіб з інвалідністю, але тоді “Україна ще не до кінця розуміла, що вона ратифіковує”.

Людмила Нецкіна нагадала вісім принципів Конвенції про права осіб з інвалідністю, але які “працюють” для всіх.

Зокрема, це повага до притаманної людині гідності, її особистої самостійності, недискримінаційне ставлення, повне залучення до суспільства, повага до особливостей осіб з інвалідністю і прийняття їх як частини людської різноманітності й людства, рівність можливостей, доступність, рівність чоловіків і жінок, повага до здібностей дітей з інвалідністю, що розвиваються, і повага до права дітей з інвалідністю зберігати свою індивідуальність.

Про те, що жінки з інвалідністю як група мають стати видимими й почутими, каже і Тетяна Герасимова, координаторка школи політичної участі для жінок та дівчат з інвалідністю “Лідерка”, менеджерка ГО “Fight for Right”.

Тетяна пригадує, що, бувши учасницею першої школи “Лідерка”, вона вчилася розуміти свою ідентичність – хто ж вона є в соціумі: “Я сприймала себе окремо як жінку й окремо як особу з інвалідністю. І я не знала, як ці дві ознаки до себе “прикріпити”. Коли ж ми на “Лідерці” почали проговорювати ці моменти, я усвідомила, що позиціюю себе як… донька. І справді, часто люди з інвалідністю потрапляють під гіперопіку своїх батьків. І хоч мене мама досить рано “відпустила”, але ще довго не могла усвідомити, що можу виявляти себе в різних соціальних ролях. Тепер я чітко розумію, що найперше я особистість, що я жінка, а вже потім іде моя інвалідність, що я є фахівчинею, дочкою тощо”.

Далі експертка додає: “Ми маємо стати видимими для держави й суспільства. Щоб цього домогтися, кожна дівчина та жінка має не боятися виявити себе, мати сміливість стати лідеркою. І тільки коли ми об’єднаємо наші зусилля, наші голоси почують”.

Тетяна Герасимова запросила жінок та дівчат з інвалідністю долучатися до другої школи “Лідерка” і бути рішучими у своїх діях.

Видимість – це соціальний крок, відповідальність, наголошує журналістка Центру прав людини ZMINA Ірина Виртосу й додає: “Це необхідність вийти зі своєї зони комфорту і заявити про свою позицію. І це не так просто, але це необхідно робити. І кожен зі свого боку: чи ти маєш інвалідність, чи ні, чи ти є мамою маленької дитини, чи є гарною фахівчинею або тільки шукаєш першу свою роботу…” 

Ефір можна переглянути на фейсбук-сторінці ZMINA.

Всеукраїнський громадський марафон “Жінки вимагають безпеки” триває в межах Міжнародної кампанії “16 днів проти ґендерно зумовленого насильства”. Ініціатори заходу – Ґендерна експертна рада МФО “Рівні можливості” та Центр прав людини ZMINA.