Чому в Україні гальмують розслідування нападів на активістів? – думки громадських експертів

До нападів на громадських активістів у регіонах часто причетні місцеві чиновники, співробітники місцевих відділів поліції та прокуратури, тому розслідування цих злочинів не завжди об’єктивне.

На цьому наголосили учасники дипломатичного сніданку “Напади на громадських активістів”, організованого “Реанімаційним пакетом реформ” 30 травня.

“Місцеві активісти критикують співробітників органів місцевої влади, місцевої поліції та прокуратури, а після вчинення нападу на цих активістів справи розслідують співробітники цієї ж поліції та прокуратури. В цьому головний конфлікт інтересів, і мова про об’єктивне розслідування йти не може”, – заявив народний депутат Мустафа Найєм.

Він наголосив, що активісти та правозахисники вимагають, аби розслідування справ нападів на активістів, які критикували поліцію та прокуратуру в регіонах, переспрямовували від місцевого правоохоронного рівня до національного. Адже напади на активістів є не поодинокими випадками, а виявами організованої злочинності, до якої належать місцеві політики, поліцейські та співробітники прокуратури, а в деяких випадках їх “покривають” політики національного рівня.

“Розслідування нападів на активістів гальмується на перших стадіях: правоохоронці втрачають певні докази у справах, не допитують тих людей, яких самі активісти називають нападниками на себе”, – каже народний депутат.

Також є багато незареєстрованих нападів на активістів, адже вони не завжди звертаються до органів правопорядку.

Минулорічна серія нападів на активістів триває і зараз, а сприяє цьому відсутність покарань, звернув увагу представник Центру прав людини ZMINA В’ячеслав Ліхачов.

На власному прикладі підтвердив його слова одеський активіст і юрист Сергій Стерненко.

“За останні роки на мене було скоєно три напади. Єдиний заарештований нападник – це чоловік, якого я затримав особисто після того, як він вистрелив у мене з переробленого пістолету з гумовими кулями. А виконавець третього замаху на мене навіть не оголошений СБУ в розшук, хоча вже давно втік з України”, – розповідає Стерненко.

Раніше разом з Катериною Гандзюк вони встановили, що ці напади були пов’язані з нападами на інших активістів в Одесі.

“Я розумію, що кожен день мого життя може стати останнім, і тому я вважаю, що моя місія – зробити все можливе, щоб напади на активістів в Україні припинились. Тому я долучився до ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк?”, – підсумував активіст.

Слідство щодо причетних до нападів на активістів затягується, коли йдеться про звинувачення на адресу високопосадовців, наголосила Марина Хромих, представниця ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк?”.

“Ми віримо, що всі причетні до вбивства Катерини Гандзюк будуть покарані, але повне розслідування цієї справи може затягнутися на довгі роки, зважаючи на високі державні посади, які обіймають звинувачені. За найкращих обставин лише на групу виконавців, які зізналися в скоєнні злочину, піде два-три роки”, – сказала вона.

У випадках із нападами на активістів існують дві головні проблеми в правоохоронній сфері, говорить Михайло Каменєв, експерт Асоціації УМДПЛ та групи “Реформа органів правопорядку” РПР: політизація фігури генерального прокурора, а також відсутність державної системи захисту потерпілих від нападів.

Зараз важлива увага кожного громадянина до нападів на активістів. Не лише влада, а й саме суспільство має контролювати дотримання прав і свобод у своїй країні. Необхідно притягнути до відповідальності винних,  а також осіб, що покривали їхні злочини.