“Без дитинства немає майбутнього”: мексиканська журналістка Ханя Новель представила у Києві фільм “Діти війни”
У межах Другої міжнародної конференції Crimea Global відбувся спеціальний захід “Діти війни: висвітлення зруйнованого життя українських дітей крізь призму документальної журналістики”, організований Центром прав людини ZMINA.
Учасники заходу переглянули документальний фільм “Діти війни” (в оригіналі — “Los Niños de la Guerra”) мексиканської журналістки Хані Новель, після чого відбулася дискусія за участі авторки стрічки, в якій також взяли участь Олеся Біда – журналістка The Kyiv Independent, яка працювала над документальним фільмом-розслідуванням “Uprooted” про викрадення українських дітей Росією, і Альона Савчук – журналістка, яка документувала життя родин політичних в’язнів в окупованому Криму і через це отримала заборону на в’їзд до Криму від Російської Федерації. Модераторкою заходу була Тетяна Жукова, менеджерка з міжнародної адвокації Центру прав людини ZMINA.
Учасники заходу обговорили важливість донесення інформації до міжнародної спільноти через візуальне мистецтво та небезпеку висвітлення життя в умовах окупації.
Фільм “Діти війни” демонструє російські злочини проти українських дітей, включаючи обстріли цивільної інфраструктури, а також депортацію дітей та мілітаризацію молодого покоління з окупованих територій. Особлива увага у стрічці приділена роботі державних органів України та правозахисних організацій, таких як Save Ukraine, які допомагають повертати дітей в Україну. Один із героїв стрічки “Діти війни” — Костя з Херсона, якого вивезли до Росії в Анапу і пропонували зректися батьківщини. Хлопчику вдалось повернутися в Україну завдяки тиску на Москву з боку міжнародної спільноти.
Ханя Новель і Тетяна Жукова, ZMINAХаня Новель брала участь у першій міжнародній конференції Crimea Global у 2023 році, тоді її глибоко зачепила тема життя дітей під час війни і депортація неповнолітніх українців до Росії. Під час презентації стрічки авторка зізналась, що їй важко розповідати про емоції, які вона переживала під час роботи: “Я — воєнна журналістка, працювала під час надзвичайних ситуацій. Багато хто з репортерів, які займаються такими темами, стають жорсткішими. Але в мене так не вийшло”.
Новель поділилась спостереженнями, що про страшні сторінки російської агресії проти українців в її рідній країні мало знають. “Війна в Україні – далека тема для мексиканців. У нас багато своїх проблем – вбивства дітей, феміцид, неконтрольований наркотрафік. Але я хочу, щоб голос українців було чутно і в Мексиці. Нам, документалістам і журналістам, слід висвітлювати такі історії”.
Олеся Біда, Kyiv IndependentАвторка ще одного фільму про депортацію дітей Uprooted (“Вирваний з корінням”) Олеся Біда з The Kyiv Independent поділилась власним досвідом створення фільму: “Ми знайшли інформацію про українських дітей, яких всиновили родини з Росії, їхні адреси, стали ретельно досліджувати цю тему і розшукали справжніх батьків цих дітей в Україні. Я знайшла матір однієї дівчинки, яку вдочерила російська родина. Справжня мати увесь цей час, як втратила зв’язок з дитиною, навіть не знала, де та знаходиться. На жаль, я не можу сказати, що ця дитина зараз в Україні, як і багато інших дітей. Потрібно діяти, аби не втратити їх і повернути додому”.
Своїм дослідницьким досвідом поділилась також Альона Савчук, яка у 2016–2018 роках працювала в Криму і зняла серію світлин про життя в окупації, передовсім родин кримських татар. “Для мене важливим було розвіяти російську пропаганду. Адже зовні не знають, що насправді відбувається в Криму. Я прагнула донести голос тих людей, які живуть в Криму і підтримують Україну. Це було метою моєї роботи”, — сказала вона.
Альона Савчук, фотографкаНаприкінці заходу Ханя Новель запропонувала усім присутнім пограти у просту дитячу гру – “камінь, ножиці, папір”, аби на секунду повернутись у власне дитинство. Потому мексиканська документалістка додала: “Без щасливого дитинства у нас немає майбутнього. Діти хочуть грати в ігри, хочуть бути зі своїми батьками. Робота документалістів, журналістів небезпечна, але ми мусимо йти на ризик, аби розповідати історії про таких дітей”.
