Гібридна війна на Донбасі: експерти обговорили, як Росія готувалася до повномасштабного вторгнення

Для мільйонів українців з Донецької та Луганської областей війна розпочалася 10 років тому. Що пережили цивільні та військовополонені в місцях несвободи на окупованих територіях, як проводиться розслідування цих випадків, які можливості та механізми має Україна для доведення скоєння Росією злочину агресії та інших воєнних злочинів ще до початку повномасштабного вторгнення?

Ці питання обговорювали учасники дискусійної панелі “Схід” у межах медіамарафону “10 років російської агресії в Україні. Шлях до справедливості”, який організувала Коаліція “Україна. П’ята ранку” в Медіацентрі “Україна-Укрінформ”.

Правозахисники стверджують: агресія РФ, яка фактично розпочалася в лютому 2014 року, стала втіленням імперських марень Росії після розпаду СРСР. Це був спланований напад, не спровокований жодними подіями в Україні, як про те стверджувала російська пропаганда. На це вказують отримані докази та поведінка російських військових на окупованих у 2014 році територіях так званих “Л/ДНР”. 

Тетяна Катриченко, виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини, розповідає, що від моменту проникнення своїх найманців та прихованих кадрових військових на територію України росіяни почали облаштовувати на захоплених територіях катівні та місця незаконного утримання українців. Тисячі місцевих мешканців пройшли крізь ці випробування. 

“Поки Україна називала події на сході “АТО”, а міжнародна спільно вважала це “внутрішнім конфліктом”, російські військові вже тисячами брали військовополонених, катували їх, не дотримуючись жодних правил чи норм Женевської конвенції. Коли росіяни зрозуміли, що до військових і цивільних бранців Україна ставиться однаково, почали масово затримувати мирних мешканців. Ми досі достеменно не знаємо точної кількості таких бранців. На жаль, справедливість, на яку сподівалися ці громадяни, досі не настала. А повномасштабне вторгнення ще більше віддалило цю перспективу”, – каже Тетяна Катриченко.

Своєю історією перебування в полоні поділилася Олена Лазарєва, лікарка-анестезіологиня з Донецька, яка в жовтні 2017 року разом з чоловіком потрапила в заручники до представників підконтрольних РФ незаконних збройних формувань. 

Вона розповідає, що за кілька місяців після вторгнення росіян у Донецьк там почали зникати люди, яких родичі активно шукали через лікарні. Потім мешканці дізналися про катівні, до яких цивільні бранці потрапляли під сфабрикованими приводами. Олену та її чоловіка затримали за звинуваченням у шпигунстві. В полоні вони провели понад два роки, з них 10 місяців – у сумнозвісний донецькій “Ізоляції”.

“Схоже, у такий спосіб росіяни формували собі обмінний фонд, щоб витягати своїх полонених. Умови в ізоляторах були жахливі, не було ніякого доступу до інформації. Затриманих примушували до важкої праці, били, катували, особливо жорстоко ставилися до жінок, включно із сексуальним насильством”, – розповідає Олена Лазарєва.

Ветеран і розвідник 56 мотопіхотної бригади ЗСУ Олексій Кодьман потрапив у полон росіян 2015 року. Військовий розповідає, що у всіх “місцевих формувань” були свої куратори – кадрові російські офіцери. Тому, за його словами, важливо завжди наголошувати на тому, що війна триває 10 років і ворог той самий. 

Олексій Кодьман та Олена Лазарєва

“До нас не пускали ані представників України, ані міжнародних організацій. Багато військовополонених отримали вироки місцевих квазісудів та покарання у вигляді 10–15 років і відбувають ці терміни в колоніях на окупованих територіях. Мені також висунули звинувачення в тероризмі, але встигли обміняти у 2017 році, до впровадження вироку”, – уточнює Олексій Кодьман.

Ці факти мають допомогти довести в міжнародних судах, зокрема в Міжнародному кримінальному суді, що в Україні триває збройна агресія РФ, а не громадянський чи “змішаний” конфлікт. І це на поточний момент є основним завданням України.

Андрій Лещенко, заступник начальника управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора, каже, що основний фокус у справах по Донбасу зараз – довести факт злочину агресії. 

“У Росії у 2013 році була розроблена нова доктрина ведення війни, так звана “гібридна доктрина Гєрасімова”, в основі якої захоплення нових територій має відбуватися без прямої агресії і оголошення війни. Для цього використовується прихований протестний потенціал, зрежисовані масові заворушення, вплив на адміністрації областей задля виходу від впливу центральної влади країни та оголошення “незалежності”, масована пропаганда. Мета такої війни – не дати Україні інтегруватися до ЄС та не допустити вступу до НАТО”, – пояснює Андрій Лещенко. 

Він наголосив, що Офіс генпрокурора зібрав великий масив доказів, які свідчать про сплановані дії РФ, що мають характер гібридної війни. Ці дані активно використовують у міжнародних і національних судах. Щодо реальних механізмів притягнення Росії та її перших осіб до відповідальності, за словами прокурора, це довгий процес, ускладнений міжнародними нормами та інститутом імунітету. 

Адвокатка Української правової консультативної групи (ULAG) Аліна Павлюк уточнює, що ситуація на сході помітно відрізняється від окупації Криму. На Донеччині та Луганщині РФ активно випробовувала всі практики, які застосувала потім під час повномасштабного вторгнення. Тому, на її думку, всі події починаючи з 2014 року потрібно оцінювати як єдиний збройний конфлікт. 

“Національне законодавство досі не адаптоване під реалії війни, немає відповідних механізмів притягнення винних до відповідальності, досі не ратифіковано Римський статут. Потрібно порушувати ці питання і прискорювати процес правосуддя на всіх рівнях – національному і міжнародному”, – каже Аліна Павлюк.

“Встановлювати факти катувань та смертей на окупованих територіях дуже важко. Але навіть за таких умов понад 4500 вироків у таких справах в “Л/ДНР” зареєстровано в судових реєстрах. Це унікальний досвід у сучасному міжнародному праві”, – стверджує суддя Верховного Суду Микола Мазур. 

Окрім кримінальних справ з розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, велику частку роботи судів займають цивільні питання. І серед завдань України – забезпечити доступ до розв’язання цих питань своїм громадянам в окупації.

Микола Мазур, який має досвід роботи в суді міста Попасна Луганської області, розповідає, що суди в Донецький та Луганській областях продовжували працювати й ухвалювати рішення, які стосуються громадянського стану, прав та свобод громадян. У цій роботі суди посилаються на “намібійські винятки” – принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їхнє нехтування призводить до серйозних порушень або обмежень прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. За цим принципом на окупованих територіях реєструвалися акти про народження, смерть, шлюби та майнові питання.

Повний запис заходу доступний за посиланнями: англійською та українською.

Фото обкладинки: AFP