Імплементація Римського статуту тягне за собою потребу оновлення законодавства

Законодавство України має бути гармонізоване зі стандартами міжнародного права. Просто змінити назви статей замало, аби наблизити їх до рівня міжнародного правосуддя. Необхідно прописати й доробити положення статей та визначення термінів. Про таку гостру потребу йшлося на Круглому столі Центру громадянських свобод “Римський статут та його імплементація: що і як працюватиме?”. 

У круглому столі взяли участь правозахисники, науковці, судді та представники влади. 

1 січня 2025 року набуде чинності ратифікація Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Сама процедура ратифікації тривала понад два десятиліття, і увесь цей час її від влади вимагали українські правозахисники.

Україна підписала документ ще далекого 2000 року, а лише у 2024-му Верховна Рада спромоглася ратифікувати його. Закон підписав президент.

На Круглому столі програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський зазначив: “Наче і ратифікували Римський статут. Але все ж ми не дійшли до мети. Дуже важливо, щоб ми нарешті дійшли до тої точки, коли всі  сказали б: “У нас уже є те законодавство, що треба, і тепер можна дивитись у практичну площину, в розслідування і займатися виключно цим”. 

Вже затверджений імплементаційний закон – “дорожня карта” з адаптації українського законодавства до міжнародних стандартів (проєкт закону №11484). На стадії розгляду у Верховній Раді ще кілька документів. Триває розгляд законопроєкту про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини (проєкт закону № 11538). Він передбачає зміну процедури розслідування міжнародних злочинів. І є ще один документ з-поміж решти — проєкт закону № 2689, він щодо імплементації норм міжнародного та гуманітарного права. Понад три роки той на підписі в президента.

Учасники Круглого столу назвали серед  іншого проблему недостатньої деталізації у визначенні такого поняття, як “воєнний злочин”,  невідповідності міжнародному праву понять  “злочин агресії”, “геноцид”, проблему практичного застосування визначення  “злочини проти людяності”. Точаться дискусії щодо концепції відповідальності командирів за злочини, скоєні підлеглими в умовах збройного конфлікту. На думку Миколи Хавронюка, доктора юридичних наук, нерозв’язані питання здатні ускладнити роботу слідчим органам.

“Що ми маємо? Відсутність методики розслідування для слідчих і прокурорів, — поділився думкою Микола Хавронюк. — Бо немає впевненості у кваліфікації й, відчуваючи постійну потребу, звертатись не тільки до Римського статуту, а ще до десятків інших міжнародних договорів. Не маючи впевненості – чи це воєнний злочин, чи злочин проти людяності, слідчі прокурори не можуть створити для себе відповідні методики розслідування відповідних злочинів”. 

Правозахисники на Круглому столі зазначили, що поточних змін для гармонізації українського законодавства з міжнародним недостатньо, і до подальшого процесу необхідно підходити з правової, а не політичної точки зору. 

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA, яка стежила за перебігом Круглого столу зазначила: “З тексту імплементаційного закону було відразу зрозуміло, що це — політичний компроміс, спрямований на те, щоб не гальмувати ратифікацію Римського статуту, а не на повноцінну гармонізацію українського законодавства з міжнародним правом в частині відповідальності за міжнародні злочини, зокрема з Римським статутом. Ця робота ще попереду. Зокрема, статті щодо злочину агресії та воєнних злочинів змінили назви, але за змістом не стали ближчі до міжнародних стандартів. Численні питання виникають також в контексті співвідношення необхідності гармонізації й практичних наслідків для розслідування — до визначення “геноциду” вже внесені зміни, які додали додаткову кваліфікацію до “публічних закликів до геноциду”, а саме, що вони також мають бути “прямими”. Як це вплине на справи щодо цього злочину, в яких вже винесений вирок? Відкрите питання і щодо застосування статті щодо “злочинів проти людяності”, ретроактивно. Стандартний підхід передбачає, що стаття має застосовуватися з моменту її прийняття і не мати зворотної дії у часі. Однак природа злочинів проти людяності вимагає доведення масштабності та систематичності, і втрата періоду з 2014 року до моменту їх введення в українське законодавство для оцінки тих чи інших порушень суттєво вплине на можливість доведення цієї категорії злочинів. Ці та інші питання потребують подальшого обговорення і внесення змін до українського законодавства, які базуватимуться на правовому, а не політичному підході.”

Цей матеріал профінансований UK International Development від Уряду Великої Британії; висловлені погляди не обов’язково відображають офіційну позицію Уряду Великої Британії.