Усі наслідки окупації перекладаються на людей: Альона Луньова взяла участь у публічній дискусії щодо колабораціонізму
В Україні станом на сьогодні кримінальна відповідальність є єдиною відповіддю держави на факти співпраці українців з окупаційними силами. Водночас наявне законодавство жодним чином не враховує багатьох чинників, зокрема терміну окупації, оцінювання професійної належності, а також перспективи реінтеграції звільнених територій.
Якою має бути відповідальність за колабораціонізм в умовах високого рівня суспільного запиту на справедливість, говорили представники громадського сектору під час публічної дискусії на тему: “Уявлення та державна політика щодо колабораціонізму: ризики для стійкості та згуртованості”. Захід, який був організований Національною платформою стійкості і згуртованості, відбувся 12 листопада 2024 року в Укрінформі.
Сьогодні всі наслідки окупації перекладаються на самих людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Держава не хоче поділяти зі своїми громадянами, які живуть в окупації, цю відповідальність, наголосила адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
“Крім статті 111-1 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, держава більше нічого не пропонує мешканцям окупованих територій. Усі наслідки окупації перекладаються на людей, які живуть в окупації. Вони мають самі розбиратися з тим, що їм принесла окупація, чи будуть вони працювати при окупантах і якими будуть наслідки, як їм виживати, чи отримувати російський паспорт в умовах, коли без нього вони не можуть отримати ані медичної допомоги, ані соціальних послуг. Держава жодним чином не хоче поділяти цю відповідальність і полегшувати життя людей, які залишились в окупації”, — наголосила Луньова.
Вона зазначила, що другим викликом у цьому напрямі є тренд на “демонізацію” проживання в окупації.
“Ми чуємо про тих, хто повертається на окуповані території, що вони зрадники. Ті, хто там живуть і отримують російські паспорти, — зрадники й колаборанти також. Ці дискусії не проходять повз людей, які живуть в окупації, вони чують ці тези. Російська пропаганда їх підхоплює і розносить”, — вважає адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA.
Альона ЛуньоваАльона Луньова також додає: проведені дослідження показують, що в суспільстві насправді є консенсус щодо переліку категорій осіб, які мають бути притягнені до кримінальної відповідальності за співпрацю з окупантами, — це топпосадовці, посадовці, правоохоронці й представники мілітарних утворень, іноді туди додаються освітяни й медійники. Натомість на деокупованих територіях ми бачимо практику притягнення до відповідальності рятувальників, комунальників, перевізників, бізнесів, які допомагали людям виживати. Ця практика має бути змінена з урахуванням норм МГП, також має відбуватися пріоритезація справ, резюмувала Альона Луньова.
Співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості Юлія Тищенко, також вважає, що притягнення до відповідальності за колабораціонізм має відбуватися персоналізовано. Це, за її словами, демонструють і результати останніх опитувань, згідно з якими 90% українців підтримують покарання колабораціоністів, але понад 50% вважають, що воно має стосуватися насамперед тих, хто працював в окупаційних органах влади, і понад 60–70% проти такого покарання відповідно для рятувальників і комунальних працівників.
“Разом із запитом на справедливість у суспільстві є високий рівень розуміння того, що люстраційні процедури щодо колаборантів мають бути застосовані персоналізовано. Бо жити в окупації — це не злочин. Задовольняючи попит на справедливість, треба знаходити адекватніші норми в суспільному дискурсі та законодавстві щодо притягнення до відповідальності за колабораціонізм”, — говорить Юлія Тищенко.
Юлія ТищенкоСвоєю чергою виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко переконаний, дуже важливим чинником у вимірі колабораціонізму є час перебування в окупації. Що він довший, то людям складніше не бути включеними в окупаційні процеси.
“На сьогодні є понад 8900 кримінальних проваджень, порушених за статтею за колабораціонізм, і це величезна кількість як на такий обсяг звільнених територій. Ми бачимо, яку політику й практику застосовує держава після деокупації, переслідуючи за колабораційну діяльність, і як вона визначає цю діяльність. Наприклад, адміністрації в’язниць, які продовжили виконувати свої функції в окупації, переходять у статус колаборантів. Це також стосується працівників освіти, медицини, соціального забезпечення, рятувальних служб, тих, хто відповідає за критичну інфраструктуру. Але це все пов’язане із забезпеченням життєдіяльності громад. Виникає питання, як держава оцінює рівень колабораціонізму і чим він вимірюється”, — наголосив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.
Олександр ПавліченкоНатомість регіональна координаторка Національної платформи стійкості та згуртованості в Луганській області Олена Ніжельська переконана, що не професія має бути визначальною під час оцінювання колабораційної діяльності, а причетність до конкретних злочинів.
“Під час визначення ступеня провини та покарання за колабораціонізм часто звертають увагу на професію. Рятувальників чи працівників комунальних служб треба позбавити відповідальності за співпрацю з окупантами. Водночас професія не є індульгенцією. Представники будь-якої професії можуть вчиняти інші дії, які потребують індивідуального розгляду та покарання. Не за те, що людина була вчителем чи рятувальником, а до яких злочинів вона була причетна і які наслідки цих злочинів“, — говорить Ніжельська.
Олена НіжельськаНагадаємо, що 30 липня 2024 року Центр прав людини ZMINA представив дослідження “Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм”. Цей аналітичний звіт спрямований на дослідження тенденцій у практиці розгляду справ щодо колабораційної діяльності в Україні та аналіз відповідної судової практики, вивчення напрацювань щодо внесення змін до кримінального законодавства, а також комунікації та суспільного сприйняття відповідальності за колабораціонізм і запиту на справедливість із метою подальшого вдосконалення законодавства про колабораційну діяльність та напрацювання ефективної стратегії розгляду таких справ для формування однорідної і належної практики.
