Війна, виклики і шлях стійкості: форум ZMINA об’єднав дослідниць, журналісток і активісток
28 листопада 2025 року у Києві відбувся форум “Жінки у правозахисті: війна, виклики і шлях стійкості”, організований Центром прав людини ZMINA. Подія зібрала дослідниць, журналісток, активісток і правозахисниць, аби обговорити те, що зазвичай залишається в тіні: питання тиску, небезпеки і вигорання, але також поговорити і про нові форми солідарності й опори.
Зранку у просторому залі зібралися жінки з різних регіонів і професійних сфер. Вони обмінювалися короткими знайомствами та робочими коментарями. Усі учасниці мають спільний досвід — працюють у воєнних умовах, де кожне професійне рішення пов’язане з додатковими ризиками та питаннями особистої безпеки.
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик відкрила форум словами про те, що війна внесла корективи не лише у правила роботи для правозахисниць, а й саму природу загроз. У час, коли небезпека не зникає ні на мить, жінки у сфері прав людини залишаються у самому центрі подій – у інформаційних полях, у судах, у медіа. І часто роблять це майже без опори.
Тетяна ПечончикЖінки в медіа та активізмі: як працювати, коли країна у війні
Змістовна частина заходу розпочалася з презентації аналітичного звіту ZMINA про становище жінок у медіа та громадському секторі та обговорення ключових тенденцій, які проявилися під час повномасштабної війни. Про те, як виникла ідея дослідження, розповіла проєктна менеджерка ZMINA Ірина Юзик. Вона пояснила, що повномасштабне вторгнення різко змінило умови роботи журналісток, активісток і правозахисниць: сьогодні їхня діяльність потребує не лише професійних навичок, а й психологічної стійкості, уміння діяти під тиском державних структур, у ситуації репутаційних атак чи під постійними онлайн-загрозами. За її словами, саме ці обставини підштовхнули команду до всебічного аналізу того, з чим стикаються жінки в секторі, і які форми підтримки їм потрібні.
Соціологиня Тамара Марценюк, яка багато років досліджує участь жінок у правозахисному русі, підкреслила, що жінки й раніше були центральною силою громадських ініціатив — від Революції Гідності до волонтерських і адвокаційних проєктів, що виникли після 2014 року. Вона наголосила, що матеріали звіту підтверджують дві паралельні тенденції: з одного боку, зростання видимості жінок у правозахисті, а з іншого — появу нових ризиків, серед яких особливо стрімко зростає цифрове насильство та кіберпереслідування. Науковиця зауважила, що ці загрози змінюються майже так само швидко, як і технології, і держава поки що не забезпечує достатнього захисту чи ефективних механізмів реагування.
Тамара Марценюк, Ірина Юзик, Алла Бєлошенко, Людмила ТягнирядноДалі аналітикиня Фонду “Демократичні ініціативи” Алла Бєлошенко представила соціологічні результати, що стали одним із ключових блоків звіту. За її словами, кожна опитана активістка мала досвід переслідувань — від психологічного тиску до фізичних і гендерно вмотивованих атак. Такий тиск нерідко проявляється у змішаних формах: наприклад, фізичним погрозам майже завжди передує або супроводжує психологічне залякування. Окремо вона звернула увагу на новий пласт ризиків, пов’язаний зі штучним інтелектом і цифровими технологіями: дипфейки, ботоферми, масові інформаційні кампанії та фейки, які ускладнюють роботу й підсилюють репутаційні загрози. Бєлошенко підкреслила, що попри такі умови жінки продовжують виконувати свою роботу й не знижують активності, а взаємопідтримка та мережування стають для них ключовою опорою.
Обговорення модерувала журналістка ZMINA та ведуча Українського радіо Людмила Тягнирядно. Вона спрямовувала розмову на пошук відповідей на питання, що саме допомагає жінкам залишатися стійкими, і як громадський сектор, держава та міжнародні партнери можуть посилити їхню безпеку в умовах воєнного часу.
Під прицілом: переслідування жінок, що боронять природу
Друга панель вивела аудиторію на ще одну важливу лінію — напади й тиск на жінок, які захищають довкілля. Те, що зазвичай лишається за кадром, тут прозвучало напряму: захист природи в Україні дедалі частіше означає протистояння не лише незаконним забудовам, а й інформаційним атакам, судовим позовам та фізичним погрозам.
Науковиця та екоекспертка Оксана Станкевич-Волосянчук розповіла, що будь-яка спроба зупинити забудову високогірних хребтів Карпат перетворюється для неї на боротьбу буквально за особисту безпеку. Вона говорила про спроби зламати її акаунти, масові фейки, хвилі анонімних звинувачень, кібератаки на організацію “Екосфера”. Її історія стала прикладом того, як швидко “зелена” енергетика в руках окремих компаній перетворюється на ширму, за якою відбувається знищення заповідних територій і переслідування тих, хто цьому заважає.
Журналістка-розслідувачка Олена Мудра поділилася іншим виміром цієї проблеми – медійним. За її словами, варто лише опублікувати матеріал про незаконні роботи у високогір’ї, як одразу починаються погрози, інформаційні кампанії, маніпуляції з фото, публікація особистих даних і навіть судові позови.
Екоактивістка Наталія Вишневська розповіла, як виглядає опір на місцях. Її рух проти вирубки лісу та незаконного встановлення інфраструктури для вітропарків у Карпатах викликав не лише підтримку громади, а й відверту ворожість. Кульмінацією став випадок, коли біля дверей родичів Наталії залишили тваринні рештки та кров, а стіни під’їзду розписали погрозами. Вона підкреслила: сьогодні активісткам доводиться думати не тільки про збереження лісу, а й про елементарну фізичну безпеку.
Адвокатка Ольга Веретільник перевела розмову в юридичну площину, пояснивши, чому судовий захист у таких ситуаціях майже не працює: сайти, що поширюють фейки, часто анонімні, швидко переносять контент, змінюють власників. Навіть якщо вдається встановити джерело, до моменту суду репутаційна шкода вже нанесена. Ольга наголосила на важливості швидкого реагування: скарги платформам, фіксація доказів, заяви до поліції, а також – робота з медіа, щоб контрверсія подій була сильнішою за нав’язані фейки.
Модерувала панель журналістка і випускова редакторка ZMINA Яна Радченко. Ця панель нагадала, що боротьба за природу — це боротьба за право говорити правду й залишатися в безпеці.
Жінки в медіа під час війни: як тримати стрій
Після обіду обговорювали роботу журналісток у регіонах та на національному рівні. Головна редакторка “Коло” Тетяна Цирульник розповіла про свій досвід: у лютому 2023 року вона подала до суду позов проти тодішнього секретаря Полтавської міської ради Андрія Карпова. Журналістка вимагала захисту честі, гідності та ділової репутації через публікації Карпова в соцмережах, які, на її думку, містили неправдиву інформацію про неї та спровокували хвилю кіберцькування. Справа, що триває вже понад два роки, свідчить про те, що довести випадки онлайн-цькування в Україні, надзвичайно складно.
Засновниця Wonderzine Анна Хаєцька переконана, що жіноча, феміністична повістка у воєнний час залишається надзвичайно важливою. Вона сама стикалася з доксингом: після публікації 30 жовтня 2023 року матеріалу “Бійці 3-ї окремої штурмової бригади вдалися до сексизму. Їх запитували про роботу жінок в армії”, де журналісти Wonderzine розглядали сексистські висловлювання військових у ютуб-шоу 3 ОШБр, їй почали надходити погрози та образливі повідомлення, а невідомі особи дізналися її особистий номер телефону.
Цей випадок наочно показує, наскільки небезпечними та персонально спрямованими можуть бути онлайн-атаки на журналісток, і підкреслює важливість системного захисту медіа та їхніх працівниць.
Представниця громадської організації “Жінки в медіа” Олена Кущенко нагадала, що влітку цього року їхня команда підготувала гайд “Що має зробити редакція в перші 24 години після онлайн-атаки на журналістку”. Документ допомагає медіа діяти у критичних ситуаціях і включає такі кроки: визнання атаки та підтримка журналістки, оцінка рівня загрози, забезпечення кіберзахисту, доступ до психологічної підтримки, документування інциденту, залучення юриста, визначення необхідності публічної реакції та попередження редакції.
Гайд також розкриває види погроз, маніпуляцій і дезінформації, містить контакти служб для допомоги та алгоритми дій. Основна ідея — атака на журналістку завжди є атакою на всю редакцію, тому медіа мають підтримувати та захищати своїх колег.
Дискусію модерувала Людмила Тягнирядно, занурюючи розмову в теми цензури, переслідувань та самозахисту в інформаційному полі.
Навіщо нам гендерний аналіз?
Під вечір учасниці переключилися на більш практичну тему – використання інструменту гендерного аналізу в роботі організацій. Команда громадської організації “Бюро гендерних стратегій та бюджетування” — Юлія Хацановська, Наталія Дмитрук та Єлизавета Дубинка – пояснила, що гендерний аналіз є системним підходом для оцінки того, як політики, програми, бюджети чи проєкти впливають на різні групи людей залежно від їхньої статі. Він допомагає виявляти приховані нерівності, стереотипи та дискримінаційні практики, які можуть бути закладені ще на етапі планування або формування даних. Завдяки цьому інструменту організації можуть робити більш справедливі рішення, уникати неусвідомленого посилення гендерних розривів та спрямовувати ресурси туди, де вони дійсно потрібні.
Учасниці сесії підкреслили: без якісних даних, чітких аналітичних методів та системного підходу реформи ризикують залишитися поверхневими або формальними. Водночас застосування гендерного аналізу не лише покращує ефективність організацій, а й допомагає створити більш інклюзивне суспільство, де рішення враховують потреби всіх громадян, а не лише тих, хто традиційно має більший вплив. Модераторкою обговорення виступила Ірина Юзик, яка розпитала представниць організації про практичні кейси та приклади з реальних програм, де аналіз дозволив виявити несправедливі підходи і запропонувати конкретні зміни для їхнього усунення.
Форум, що перетворився на простір взаємної підтримки
Після офіційних сесій форум завершився вільним мікрофоном. Жінки ділилися власними історіями, говорили про страхи і виснаження, а також – про сміливість, гумор і колосальну силу спільноти.
“Для мене цей захід — це про любов. Тут і розум, і професійність, і дівчата, з якими надзвичайно цікаво спілкуватися. Дискусії, дослідження, експертні обговорення – все це неймовірно цінно, і ми точно будемо користуватися цим досвідом. Але для мене це ще й можливість побути разом, побачити жінок, які дивляться в один бік, стоять поруч і рухаються в одному напрямку”, — поділилася засновниця громадської організації “Українське жіноцтво” Олена Набокова.
Олена НабоковаТож “Жінки у правозахисті” став не тільки майданчиком для дискусій, а й місцем, де кожна учасниця могла побачити, що вона працює не в ізоляції, а в середовищі, яке готове її підтримати. І що навіть у час війни простір солідарності можна створити власними руками.
Захід завершила голова організації Тетяна Печончик, яка наголосила: “Навіть коли Росія намагається знищити нашу країну, і коли нам ні на кого спертися, ми завжди можемо спертися одна на одну. Я щиро дякую вам усім. Багатьох із вас я вже знаю — читаю ваші матеріали у соцмережах, слідкую за випадками, дослідженнями, статтями на сайті. Сьогодні ж я мала нагоду побачитися з багатьма особисто. Дякую, що змогли приїхати, адже знаю, як нелегко знайти час і приїхати до Києва. Але ми всі зібралися сьогодні разом, і я щиро вам за це вдячна”.
Фото: Валерія Мезенцева
