Війна збільшила самоцензуру журналістів – учасники дискусії на “Донбас-медіафорумі – 2019”

Війна збільшила випадки самоцензури з боку журналістів. Також очевидними загрозами для свободи слова під час висвітлення конфліктів є дії силовиків та угруповань на окупованих територіях і труднощі з отриманням доступу до суспільно важливої інформації.

Про це говорили учасники дискусії “Виклики для свободи слова та журналістів в умовах війни” в межах  “Донбас-медіафоруму – 2019”.

Так, модераторка дискусії, голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик оприлюднила результати опитування журналістів на тему викликів свободі слова під час конфлікту, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва.

Згідно з опитуванням, журналісти оцінюють стан свободи слова на 7,6 бала за 10-бальною шкалою. А найбільшими загрозами свободі слова вважають цензуру з боку власників ЗМІ, низький рівень кваліфікації журналістів, а також фізичні загрози, пов’язані із журналістською діяльністю.

На четвертому місці серед таких загроз журналісти назвали самоцензуру.

Як повідомила Тетяна Печончик, у відповідях журналісти вказували як приводи для самоцензури те, що теми є непопулярними в суспільстві або можуть загрожувати національній безпеці країни під час війни.

Також 65% опитаних журналістів погоджуються з твердженням, що війна збільшила випадки самоцензури з боку працівників медіа. А 26% журналістів вважають, що в Україні є теми, які не можна піднімати в ЗМІ.

Серед таких тем називали наступне:

• висвітлення життя і діяльності українських військових у негативному руслі, зокрема інформація про алкоголізм, наркоманію та мародерство серед добровольців на Донбасі;
• будь-які матеріали, які позитивно висвітлюють Росію;
• життя на окупованих частинах сходу України;
• внутрішня ситуація в армії;
• порушення прав кримчан, порушення прав людини з боку сайту “Миротворець”;
• події 2013–2014 років, 2 травня 2014 року в Одесі;
• корупція в правоохоронних органах і корупція високопосадовців, пов’язані із ситуацією в зоні конфлікту;
• все, що стосується державної таємниці.

Тим часом 78% опитаних журналістів відповіли, що найбільш частим порушенням свободи слова, з яким стикалися саме вони, є відмова владних інституцій надати суспільно важливу інформацію. На другому місці – цензурування написаних матеріалів або заборона їхнього оприлюднення і замовлення написання свідомо неправдивої інформації.  

Російський журналіст Антон Наумлюк, який співпрацює з “Радіо Свобода” та висвітлює судові процеси над громадянами України в окупованому Криму, розказав, що насамперед загрози для журналіста на окупованих територіях ідуть від силових органів Росії та промілітарних угруповань, які там є.

“Неважливо, який бік ти представляєш, – тебе розглядають як ворога, адже будь-які об’єктивні матеріали, що висвітлюють реальність, загрожують їхній владі”, – каже Наумлюк.

Водночас неочевидною загрозою є, за його словами, самоцезура та надмірна емпатія до своїх героїв.

 “Мені дуже складно утриматися від позитивної самоцензури, коли описуєш переслідування активістів за політичними та релігійними ознаками. За дуже короткий час ти починаєш їм дуже симпатизувати, і вони стають тобі такі близькі, що це накладає відбиток на матеріал у вигляді самоцензури. Це людські емоції, які теж потрібно контролювати і пам’ятати, що це може бути самоцензурою. Треба бити себе по руках, коли тобі здається, що ти хочеш захистити людину, а потрібно не захищати, а інформувати”, – зізнається журналіст.

За словами Пьотра Андрусечка, кореспондента Gazeta Wyborcza та репортера видання “Outriders”, йому простіше працювати в зоні конфлікту, бо він ніколи в Польщі не зустрічався з цензурою у вигляді редактора, а проблема самоцензури – не є головною, бо це радше вияв емоційності.

“Із 2015 року я шукав героїв на Луганщині та зрозумів, що треба триматися дистанційно, коли зблизька – писати складніше. Із 2014 року нам не можна було їздити до зони, як і писати про небойові втрати. Зараз ситуація змінилася на краще, але до цього ще треба звикнути”, – зазначив Андрусечко.

На думку головного редактора сайту телеканалу UATV Вадима Лубчака, який неодноразово брав участь в опитуваннях журналістів та понад 10 разів бував на сході, зараз у голові журналістів існують “внутрішні ножиці”:

“Як реагувати на війну у своїй країні: чи додержуватися журналістських стандартів, показуючи негативні явища, чи писати тільки про позитив з позиції патріотизму? Вважаю, що треба брати акредитацію та їхати на Донбас чи до Криму, брати фактаж, перевіряти факти, вчитися писати правду та знімати ті сюжети, в які ми самі віримо”.

За словами голови Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергія Томіленка, на першій стадії подій до війни та після – з періоду Євромайдану до анексії Криму і окупації Донбасу – журналісти були емоційно шоковані, коли трактування подій відрізнялося залежно від носія інформації.

“Тоді журналісти не критикували владу і не обговорювали втрати в “ДНР” та “ЛНР”. Але прийшли зміни, а з ними, наприклад, – журналістське викриття корупції в Укроборонпромі. Треба відновлювати поняття професійних стандартів, які базуються на перевірці фактів, щоб усі люди, у тому числі ті, які ще не додержуються проукраїнської позиції, довіряли ЗМІ. На жаль, існує економічна залежність журналістів від власників ЗМІ, посилюється залежність від політиків та влади. Наявність джинси має стимулювати державу втручатися в ситуацію, щоб захистити журналістські стандарти, а головне – захистити самих журналістів, які отримують погрози з боку радикально налаштованих людей, що привласнили собі ім’я активістів”, – наголосив Томіленко.

Старший радник Бюро представника ОБСЕ з питань свободи ЗМІ Андрій Ріхтер навів аудиторії приклади розроблених за підтримки ООН правових регуляцій щодо теми війни: це заборона пропаганди війни, забезпечення права людей на життя та на захист від дискримінації. За його словами, інформаційна війна офіційно не визнається війною, хоча на практиці її пропаганда здійснюється й на державному рівні.

З 5 по 6 вересня в Харкові проходив дводенний “Донбас-медіафорум – 2019″, ініційований, зокрема, ГО “Донецький інститут інформації” за підтримки Посольства США в Україні та представництва USAID. Форум зібрав 600 учасників – журналістів, представників громадських та правозахисних організацій, влади, у тому числі зі звільнених територій Донецької та Луганської областей.