Законодавство про колабораціонізм не відповідає міжнародному гуманітарному праву і переслідує українців, які намагаються вижити в окупації: звіт
Українське законодавство про відповідальність за колабораціонізм не враховує норм міжнародного гуманітарного права і переслідує українців, які виконують життєво необхідні функції в окупації, як-от ЖКГ чи медичну роботу. У законодавстві досі чітко не прописано, за яку діяльність в окупації держава може переслідувати громадян.
Фото: УКМЦПро це 30 липня повідомили представники Центру прав людини ZMINA під час пресконференції, де представили звіт “Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм”.
Станом на 15 червня 2024 року, за даними Служби безпеки України, зареєстровано 9179 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України (“Колабораційна діяльність”). У Єдиному державному реєстрі судових рішень є 1442 вироки в справах за статтею 111-1 КК України, а найбільше вироків з них (484) за першою частиною статті 111-1 – про публічне заперечення російської агресії.
“Третина вироків стосується публічного заперечення російської агресії, 90% цих вироків – про лайки та пости в “Одноклассниках”. Кількість вироків за тяжчими статтями зростає, як-от покарання за добровільне обіймання посад в адміністраціях окупантів чи судових та правоохоронних органах, але найбільше вироків усе ще ухвалюють за частиною 1 статті 111-1 ККУ, і це свідчить про збереження фокуса на найпростіших для розслідування справах”, – коментує правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
Крім того, у реєстрі є 11 справ щодо працівників ДСНС та 18 справ щодо працівників комунальних закладів. За словами Синюк, українське законодавство про колабораційну діяльність не відповідає міжнародному праву, адже переслідує тих, хто допомагає підтримувати базові умови для життя в окупації.
Онисія Синюк. Фото: УКМЦ“Саме тому законотворці мають передбачити чітке розмежування між діями, які підтримують життя на окупованій території, та діями, які загрожують національній безпеці”, – додає Синюк.
Експертка каже, що правоохоронці та судді майже не вивчають, чи був у підозрюваної людини умисел зашкодити національній безпеці, та не враховують атмосфери примусу і залякування на окупованій території. Правозахисниця також звернула увагу: якщо обвинувачений присутній на судовому процесі, то ймовірність м’якшого покарання більша. Водночас Синюк зазначає, що наразі майже немає виправдувальних вироків: таких було лише два від 2022 року.
Наразі у Верховній Раді України зареєстровано щонайменше 16 законопроєктів, які стосуються колабораціонізму, проте більшість із них не розв’язують проблем, про які зазначають правозахисники. Ба більше, дев’ять законопроєктів пропонують посилення кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом.
“Проте жодного з цих законопроєктів не ухвалено досі. Це пов’язане, зокрема, з відсутністю політичної волі чи думкою, що ці рішення не на часі. Але поки держава не розв’язує проблеми в законодавстві, населення України в окупації все більше віддаляється від нас через усвідомлення, що законодавство може вважати їх колаборантами”, – зазначає Інна Вишневська, наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ.
Інна Вишневська. Фото: УКМЦДослідники Центру прав людини ZMINA також оцінювали, як тема колабораціонізму доноситься до суспільства через журналістські матеріали та повідомлення державних органів. Моніторингова платформа Semantrum на замовлення ZMINA проаналізувала 339 536 публікацій в українських медіа різних типів та 25 268 публікацій на сайтах і сторінках держорганів.
Як показав моніторинг, 49% повідомлень правоохоронних органів містили чіткі негативні слова щодо людей, звинувачених або підозрюваних у скоєнні злочинів. Наприклад, слово “злочинець (зловмисник)” є найчастіше вживаним словом щодо підозрюваних чи засуджених. Причому в більшості з цих публікацій (43%) не має інформації про вирок, а 35% публікацій з фотоматеріалами не містили блюрування обличчя. Водночас у матеріалах медіа відсоток публікацій з чіткою негативною лексикою дещо нижчий – 42%. Однак 39% з цих публікацій не мають інформації про засудження підозрюваної особи, що може бути маркером порушення презумпції невинуватості. Крім того, статті та репортажі на тему колабораціонізму часто мають емоційно забарвлений тон: використовуються вислови на кшталт “зрадник”, “колаборант”, “продажна шкура”, що підкреслює негативне ставлення до таких людей і їхніх дій.
“Найвищий рівень негативних слів як в органах правопорядку, так і в медіа спостерігається в прифронтових регіонах або там, де велися бойові дії. Але ми не виявили спеціальної політики держорганів чи медіа негативно висвітлювати цю тему чи, навпаки, прагнути дотримуватися стандартів. Більшість джерел розміщує як коректні матеріали, так і матеріали з маркерами можливого порушення презумпції невинуватості”, – коментує Вероніка Волковинська, керівниця департаменту з роботи з клієнтами платформи Semantrum.
Також, на думку представників ZMINA, державна політика покарання за колабораціонізм має враховувати думки громад, які перебували під окупацією або досі окуповані. Тож дослідники провели фасилітовані дискусії в громадах Чернігівської, Сумської, Харківської, Херсонської, Луганської і Запорізької областей та виявили, зокрема, що мешканці цих громад прагнуть співмірного покарання для колаборантів щодо їхніх дій. Жителі громад вважають, що однозначно притягати до відповідальності варто тих, хто допомагав окупантам встановлювати владу; хто працював у ворожих адміністраціях чи організував референдуми, вибори; хто працював правоохоронцем чи “силовиком”; хто свідомо поширював пропаганду РФ; хто добровільно надавав окупантам інформацію про проукраїнських громадян тощо.
Водночас опитані мешканці кажуть, що точно не варто карати людей за факт проживання в окупації; за отримання паспорта РФ, якщо це потрібно для виживання; за отримання гуманітарної допомоги чи соцвиплат, а також не має бути покарання для медиків та “рятувальників”, які допомагали підтримувати життя в окупації.
“Опитані мешканці мали запит на каральний, кримінальний формат відповідальності, але ця відповідальність має бути співмірною щодо дій людини. Серед учасників ми бачили як запит на дотримання стандартів правосуддя, так і низьку оцінку спроможності системи забезпечити це. Саме нереалізований запит на справедливість стає драйвером суворості та жорсткості покарання, і громади готові перебирати на себе ці функції, якщо держава цього не робить”, – зазначив Максим Єлігулашвілі, фасилітатор, експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку”, співавтор звіту.
Максим Єлігулашвілі. Фото: УКМЦТекст звіту доступний за посиланням.
Відео трансляції із заходу дивіться тут.
Ця подія відбулася за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
